Політика дефіцитного фінансування інвестицій грунтується на теоретичних засадах кейнсіанства, його постулатах «бю-джетного мультиплікатора». Бюджетні інвестиції сприяють роз-витку економіки, розширюють попит і цим стимулюють еко-номіку. Фінансова політика дефіцитного фінансування еконо-міки широко використовувалась у різних країнах світу в пев-них історичних умовах. Незважаючи на те, що нині більш поширеною є неокласична економічна теорія, відкидати кейнсіанство безпідставно.

Бюджетний дефіцит має певні обмеження. Маастрихтською угодою визначено, що припустимим є дефіцит бюджету на рівні З % від ВВП. Це та величина дефіциту, що не містить у собі ознак фінансової кризи і не призводить до тяжких наслідків. Без-перечно, такий «норматив» є досить умовним. Він може викорис-товуватися при здійсненні операцій з надання кредитів тим чи іншим країнам від міжнародних фінансових організацій з метою визначення і забезпечення платоспроможності позичальника. В певних умовах для окремих країн рівень «нормативу» може бути підвищений. Так, наприклад, для України свого часу надання кредитів МВФ проводилось за умови рівня бюджетного дефіциту 4—5 % до ВВП.

Необхідність обмеження дефіциту бюджету визначається ви-могами пом'якшення наслідків дефіцитного фінансування, основ-ним з яких є інфляція, пов'язана з емісією грошей. Водночас слід зазначити, що інфляція, як і будь-яке явище, має як негативні, так і певні позитивні сторони. Відзначаючи негативність бюджетного дефіциту, мають насамперед на увазі його вплив на знецінення грошей. Воно веде до економічної нестабільності, оскільки гроші втрачають свою вартість у часі. Усі юридичні та фізичні особи намагаються позбутись грошей, які практично перестають вико-нувати функцію нагромадження. Інфляція виражається в зрос-танні цін і зниженні рівня реальних доходів, вона підриває сти-мули до підприємницької діяльності і до праці. Водночас стримування інфляції жорсткою монетарною політикою може да-ти зворотні наслідки. Дефіцит грошей — настільки ж небажане явище для економіки, як і їх надлишок. Позитивний вплив інфля-ції пов'язаний з тим, що додаткова емісія грошей веде до зрос-тання попиту, а відтак і виробництва. Тому і політика бюджетно-го дефіциту має бути виваженою і збалансованою. Наслідки бюджетного дефіциту не є наперед заданими. Вони залежать від багатьох чинників, і насамперед від наявності продуманої полі-тики, керованості бюджету і бюджетного процесу[9;328].

Джерела покриття дефіциту бюджету.

Джерелами покриття бюджетного дефіциту можуть бути:

Державні позики відбивають взаємовідносини між державою як позичальником і юридичними та фізичними особами, урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями як кре-диторами. Державні позики класифікуються за різними ознаками.

Залежно від територіального розміщення вони поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішні характеризують залучення коштів від юридичних та фізичних осіб на внутрішньому фінан-совому ринку даної країни. Зовнішні пов'язані з надходженням ззовні — від кредиторів інших країн, якими можуть бути як іно-земні юридичні та фізичні особи, так і уряди чи урядові організа-ції інших країн. Особливе місце займають кредити, які надаються міжнародними організаціями та міжнародними фінансовими ін-ституціями.

За способом мобілізації розрізняють державні позики, які пов'язані з випуском в обіг державних цінних паперів, і такі, що оформляються відповідними угодами. За допомогою випус-ку цінних паперів здійснюється мобілізація вільних коштів юридичних та фізичних осіб. На підставі угод можуть надава-тись міжурядові кредити та кредити від міжнародних фінансо-вих інституцій.

За термінами надання державні позики поділяються на корот-ко-, середньо- та довгострокові. Короткострокові надаються на термін до одного року. Основним інструментом розміщення ко-роткострокових державних зобов'язань є казначейські векселі. Середньострокові (1—5 років) і довгострокові (5—20 років) по-зики базуються на випуску в обіг облігацій.

В Україні нині для покриття бюджетного дефіциту випускаю-ться на коротко- і середньостроковій основі облігації внутрішньої державної позики. Значну роль у джерелах покриття бюджетного дефіциту відіграють зовнішні позики.

Емісія грошей, на відміну від державних позик, є незабезпеченим джерелом покриття бюджетного дефіциту. Саме тому вона спричиняє інфляцію — знецінення грошей. Фактично емісія на цілі дефіцитного фінансування не вирішує проблеми браку кош-тів: грошей стає більше, однак вартість грошової одиниці знижу-ється, тобто сукупна вартість грошей в обігу залишається незмін-ною і знову-таки недостатньою. Але, оскільки це виявиться тільки після випуску в обіг зайвих грошей, то на період складан-ня і виконання бюджету грошову емісію можна використати для збалансування бюджету. Надалі все залежить від спрямування коштів дефіцитного фінансування. Інвесту-вання в економіку дає можливість створити передумови для по-вернення грошей, а відтак і відновлення їхньої вартості. Фінансу-вання соціальних видатків означає, що за рахунок зниження вартості грошей у поточному періоді, їх знову не вистачить у на-ступному, тобто потрібна буде нова емісія. Такий спосіб покрит-тя бюджетного дефіциту веде до того, що інфляція переростає в гіперінфляцію, а остання — в галопуючу інфляцію, адже процес емісії набирає характеру геометричної прогресії. З цих причин використання грошової емісії для фінансування бюджету офіцій-но, як правило, у тому числі й в Україні, забороняється.

Таким чином, із двох джерел покриття бюджетного дефіциту реальним і повноцінним є державні позики. Водночас для їх ви-користання необхідні певні передумови:

наявність кредиторів, які мають тимчасово вільні фінансові ресурси;

довіра з боку кредиторів до держави;

наявність стимулів до надання позик державі;

спроможність держави своєчасно повернути борги та виплатити проценти.

Наявність тимчасово вільних коштів