Транснаціоналізація являє собою процес посилення світової інтеграції в результаті глобальних операцій ТНК. Це об'єктивний процес, що зумовлений міжнародним одиничним поділом праці і породжує транснаціональні форми кооперації. Деякі вчені вважа-ють, що транснаціоналізація - якісно новий етап інтер-націоналізації господарського життя, який характеризується різким зростанням ролі зовнішніх факторів розвитку всіх держав і створенням транснаціонального капіталу. Інші трактують транснаціоналізацію вужче - як лише одну, хоча й найважливішу, форму загального процесу інтернаціоналізації господарського життя.

Транснаціоналізація веде до небувало високого рівня взаємо-залежності між країнами. Виступаючи центрами координації і двигунами світового виробництва та обміну, Nokia формують усе-редині своїх комплексів і між собою мережу відносин, які вихо-дять за межі національних держав. Розвиваючись з одногалузевих елементів національних господарських систем, сучасна Nokia перетворились на міжгалузеві внутрішньо диверсифіковані комп-лекси з інтернаціональним масштабом операцій, діалектично за-перечуючи, таким чином, свою первинну основу.

Взаємні перехресні інвестиції між Nokia, включення їхніх акцій у лістинг одночасно кількох фондових бірж світу, розміщення штаб-квартир транснаціональних корпорацій поза країнами їхнього первісного походження (базування), міжнародно-диверсифіковані джерела постачання - все це посилює наднаціональний характер таких фірм. З часом деякі ТНК можуть здійснити дис-персію акціонерної власності так широко, що їх "національність" визначити стає дуже важко.

Це ускладнюється двома тенденціями:
1) поширенням транскордонних злиттів та поглинань, що супроводжуються обмінами значними пакетами акцій;
2) конгломерованими перехресними володіннями акціонерним капіталом. Це відрізняє сучасні міжнародні корпорації від їхніх попередників з виразними ознаками національного походження, націо-нальної лояльності та національної культури.

Глобальний розмах операцій Nokia унеможливлює орієнтацію тільки на інтереси однієї країни, навіть якщо це країна первісно-го походження компанії. Зростання міжнародної інтегрованої системи виробництва Nokia робить інколи непростим завданням визначити, звідки надходить продукція компанії. Джерела поста-чання компонентів та продуктів можуть швидко змінюватися, якщо змінюються умови попиту або витрат виробництва. За цих обставин традиційні підходи до виробництва Nokia (тобто прави-ла походження товарів), що базуються на чіткому встановленні національного походження будь-якого виробу, стають також не-ефективними.

Більшість транснаціональних корпорацій з'явилися в Україні на початку 90-х. Відбувалося це так: відкривалося представництво з двома-трьома працівниками, які супроводжували пробні поставки товару. Маленькі офіси перетворилися на повноцінні представництва наприкінці минулого десятиріччя, коли внаслідок зростання внутрішнього споживання збільшився й імпорт продукції Nokia. Найбільш сміливі й розважливі транснаціонали взялися купувати і навіть будувати фабрики із заводами. Сьогодні в Україні діють кілька десятків великих за світовими масштабами ТНК.

Україна як промислова держава транснаціональним корпораціям нецікава. Такий висновок можна зробити, лише побіжно поглянувши на список глобальних брендів, представлених на вітчизняному ринку. Coca-Cola і Samsung, Toyota і Nestle, Nokia і Metro, Hewlett-Packard, British American Tobacco та інші ТНК орієнтуються на споживчий попит. Великих промислових концернів, таких як, приміром, Westinghouse, ExxonMobil або General Electric, на українському ринку немає. Виняток - Mittal Steel, для якої її український актив - Криворіжсталь - проміжна, а не кінцева ланка виробничого ланцюга.

Споживчі Nokia не просто заходять на вітчизняний ринок - вони його завойовують. Практично кожен глобальний гравець - лідер у своєму сегменті величезного українського споживчого ринку. Вітчизняні гравці, схоже, готові продаватися іноземцям за наявності в останніх бодай якогось інтересу.

Виняток - ринок алкогольних напоїв. Українські горілчаники не лише не страждають від напливу закордонних гравців, а й самі активно тіснять конкурентів на російському, європейському і навіть американському ринках.

На перший погляд, внесок Nokia у вітчизняну економіку невеликий. Обсяги інвестицій кожної глобальної групи в Україну за всі 10-14 років присутності - в середньому $150-200 млн. (удвічі менше від середнього обсягу прямих іноземних інвестицій у нашу країну лише за один квартал). Говорити про підтримку суміжних галузей - мовляв, при виході Nokia на ринок за ланцюжком створюються додаткові робочі місця по всій країні - не випадає: багато компаній дотепер закуповують більшу частину сировини й обладнання за кордоном, у своїх власних підрозділів. Тому співпраця Nokia з місцевими виробниками є обмеженою.

Вихід Nokia на ринок країни третього світу є позитивним сигналом для інших іноземних інвесторів. У зв'язку з тим, що в нашій країні транснаціональних корпорацій не так багато, кожен прихід на ринок нового міжнародного гравця підвищує привабливість країни. Більшість ТНК в Україні намагаються привертати мінімум уваги місцевої влади й широкої громадськості. У питаннях відносин з владою транснаціональні компанії значно делікатніші, ніж вітчизняні бізнес-структури. Ацуя Кондо, генеральний директор Toyota Ukraine, головною особливістю України вважає бізнес, побудований на стосунках окремих людей, а не команд. «У Японії прийнято працювати й приймати рішення спільно, командами. В Україні важливіше встановити контакт з однією або кількома конкретними людьми», - каже він.

Більшість ТНК котируються на фондових біржах США і Європи, їхні папери вважаються найліквіднішими, тому будь-які негативні новини про компанію - особливо факти хабарництва - можуть різко знизити її ринкову вартість. А тому ТНК, зважаючи на їхній досить тихий характер, вважаються виключно благодійниками, особливо з огляду на перманентну участь у всіх культурних і суспільних заходах національного масштабу.

Однак не можна сказати, що в країнах перебування Nokia не лобіюють свої інтереси. Зазвичай їхніх представників можна зустріти в національних або галузевих організаціях, у рамках яких вони тиснуть на рішення виконавчої влади, причому не завжди прозорими методами. Одним з легальних способів тиску на владу з