Слід особливо підкреслити, що широко використовувані у світовій практиці і наведені в стандарті такі прискорені методи нарахування амортизації, як зменшення залишкової вартості, зменшення залишкової вартості за подвійною нормою, кумулятивний (суми чисел), аж ніяк не відбивають якісь реальні закономірності втрати засобами праці споживчих властивостей і вартості. Вони просто задають певні алгоритми розрахунку сум амортизації, які зменшуються в часі. Тому. якщо встановити період амортизації таким, що дорівнює економічно раціональному строку служби засобів праці, то збіг нараховуваних сум амортизації із справжніми темпами втрати засобами праці споживчих властивостей і вартості може бути тільки випадковим. Рівною мірою це стосується і всіх інших відомих методів прискореної амортизації. Прискорена амортизація має дозволятися тільки для основних засобів, які вводяться, оскільки в цьому випадку вона найбільшою мірою стимулює оновлення виробництва та інвестиції.

Головний недолік діючої амортизаційної політики — її антиінвес-тиційна спрямованість через законодавчу регла-ментацію амортизації тільки як елементу роз-рахунку податку на при-буток і повного відриву нарахування амортизації від реального зносу ак-тивів у конкретних умо-вах їх експлуатації. При цьому грубою помилкою діючої методики нараху-вання амортизації є прийняття за зносоутворювальну базу залишкової вартості ак-тивів, що при невизначеності термінів використання (або їх ліквідаційної вартості) програмує старіння основних засобів, постійне скорочення сум амортизації й унеможливлює взагалі перенесення в повному обсязі авансованого капіталу на витра-ти виробництва.

Наслідком запровадження нової методики нарахування амортизації стало скорочення на 15,4% у 1998 абсолютного розміру нарахованого амортизаційного фонду в економіці України (14285 млн. гри. у 1997 та 12037 млн. грн. у 1998).

Це зумовило різкі зміни структури як витрат на вироб-ництво продукції, так і джерел фінансування капітальних вкла-день: питома вага амортизації у витратах на виробництво ско-ротилася з 9,3 до 7,8%; у складі джерел фінансування капіталь-них вкладень — з 61,3 до 54,1%. На цьому тлі особливо небез-печна тенденція до поглиблення нецільового характеру вико-ристання амортизаційного фонду. За даними зведеного бухгал-терського балансу, в 1998 порівняно з попереднім роком амор-тизація, що знаходиться в поточному обігу, зросла на 43,3%.

Чинна класифікація активів (за трьома групами) надзви-чайно спрощена. Положення складнюється введенням обліку активів за сукупною вартістю об'єктів другої та тре-тьої груп (привабливого тільки з позицій спрощеного кон-тролю сум нарахованої амортизації податковою адміністрацією). Такий облік унеможливлює урахування специфічних умов експлуатації активів (інтенсивність вико-ристання, змінність, виробниче середовище тощо).

Не зміцнюють інвестиційну спрямованість аморти-заційної політики жорсткі обмеження, покладені на вико-ристання прискорених методів амортизації чинним зако-нодавством: їх застосування розповсюджується тільки на введені із середини 1997 активи, що входять до третьої групи основних засобів без права індексування їх вартості; не розповсюджуються прискорені методи амортизації на підприємства, ціни на продукцію яких встановлюються державою і найголовніше - регламентований механізм прискореної амортизації не є таким по суті, він лише засіб перерозподілу нараховуваних сум амортизації у часі, оскільки не передбачає скорочення загальних термінів ви-користання. Використання прискорених методів аморти-зації потребує індивідуального обліку об'єктів, що вступає в протиріччя з вимогами щодо групового обліку активів.

Прискорені методи амортизації самі по собі не містять сти-мулів до інвестування на стагнуючому, низько- і малоприбут-ковому виробництві. Ці методи в змозі«підігріти» інвес-тиційну активність в уже інвестованих, прибуткових підприємствах. В реальних умовах каталізатором економічного зростання і відродження виробництва прискорені методи амор-тизації можуть стати у досить вузькому секторі економіки. Наслідок їх введення - підтримка вузького кола динамічних, не обтяжених боргами фірм, що не мають інвестиційних пільг. Для них відкривається можливість отримання додаткових податкових пільг без трансформації їх у капітальні вкладення.

Державна амортизаційна політика, передбачаючи і готу-ючись до інвестиційного «сплеску», повинна забезпечувати максимальні свободи підприємницьким структурам у вико-ристанні власних коштів, але в реальних умовах законодавчі «вишукування» в галузі прискореної амортизації передчасні і корисні лише в теоретичному плані.

Змістом дій Уряду в ситуації, що склалася, має стати прове-дення ініціатив з розробки стратегічних документів - Кон-цепції державної амортизаційної політики та Програми рефор-мування амортизаційної системи (довго-, середньо- та корот-кострокової). Ці стратегічні документи повинні визначити ос-новні засади Закону України «Про амортизацію» і бути узгод-женими з відповідним розділом Закону України «Про оподат-кування прибутку підприємств» та всіма інструктивними й нор-мативними актами, що регламентують порядок оцінки, індек-сації основного капіталу, обліку його руху, зносу та амортизації.

Стратегічні, законодавчі та нормативно-інструктивні до-кументи, що регламентують механізми побудови ефективної амортизаційної системи, на нашу думку, мають містити такі вихідні поло-ження:

1. Амортизаційна політика перехідного періоду повинна органічно поєднувати директивні та ринкові важелі при по-силенні останніх. Це здійснюється на основі послідовної рег-ламентації механізмів лібералізації амортизаційної системи, яка гнучко змінюється залежно від реальних економічних процесів. Мета реформації в цій галузі — активізація інвес-тиційної діяльності, фінансове оздоровлення підприємств, перехід на інноваційно-технологічний шлях розвитку, підви-щення ділової активності суб'єктів господарювання.

Державна амортизаційна політика повинна створювати переваги для зростання власних джерел капіталовкладень відповідно і залежно від стратегії та пріоритетів структурної та науково-технологічної політики у точках економічного зростання, в яких країна