Якщо говорити мовою закону, під неспроможністю (банкрутством) підприємства розуміється нездатність задовольняти вимоги кредиторів із оплати товарів, включно з нездатністю забезпечити обов’язкові платежі в бюджет і позабюджетні фонди, у зв’язку з перевищенням зобов’язань боржника над його майном або у зв’язку з незадовільною структурою балансу боржника.

На сьогодні в законі передбачено реорганізаційні та ліквідаційні процедури, а також мирову угоду, які ліквідовують підприємство-банкрут. Причому мирова угода є оптимальним варіантом, при якому, так би мовити, і вовки (кредитори) ситі, і вівці (боржник) цілі.

Процедури ліквідації та реорганізації мають лише одну спільну закономірність — вони ініціюються через неплатоспроможність підприємства. У решті це антагоністи: перша означає фактичне припинення роботи, друга займається реанімацією виробництва. Ліквідація відбувається за двома сценаріями: це або добровільне банкрутство, або примусове, яке проводять компанії, що виграли конкурс із ліквідації банкрута.

Банкрутство підприємств — це наслідок глибокої фінансової кризи,

система заходів щодо управління якою не дала позитивних результатів .

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності

підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами:

1. джерелами (факторами) виникнення;

2. видом кризи;

3. стадією її розвитку.

Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову

неспроможність підприємства та підібрати найефективніші санаційні заходи. Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання.

Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві,

поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності

підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

- спад кон'юнктури в економіці в цілому;

- зменшення купівельної спроможності населення;

- значний рівень інфляції;

- нестабільність господарського та податкового законодавства;

- нестабільність фінансового та валютного ринків;

- посилення конкуренції в галузі;

- криза окремої галузі;

- сезонні коливання;

- посилення монополізму на ринку;

- дискримінація підприємства органами влади та управління;

- політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в

країнах підприємств — постачальників сировині (споживачів продукції);

- конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний характер.

Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства.

Можна назвати багато ендогенних факторів фінансової кризи.

З метою систематизації їх можна згрупувати в перелічені далі блоки.

1. Низька якість менеджменту;

2. Дефіцити в організаційній структурі;

3. Низький рівень кваліфікації персоналу;

4. Недоліки у виробничій сфері;

5. Прорахунки в галузі постачання;

6. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції;

7. Прорахунки в інвестиційній політиці;

8. Брак інновацій та раціоналізаторства;

9. Дефіцити у фінансуванні;

10. Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу (планування,

аналіз, інформаційне забезпечення, контроль).

Загалом усі названі причини кризи досить тісно взаємопов’язані,

становлять складний комплекс причинно-наслідкових зв’язків. Безперечно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виокремити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але по суті вони зводяться до щойно перелічених.

Типові наслідки впливу зазначених причин і факторів на фінансово-

господарський стан підприємства такі:

- втрата клієнтів і покупців готової продукції;

- зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу продукції;

- неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

- підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

- збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявність

наднормативних: запасів;

-виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів;

- підвищення тиску на ціни;

- істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання

виручки від реалізації продукції.

Розрізнюють три види кризи:

1. стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий

потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху);

2. криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу);

3. криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна

загроза втрати платоспроможності).

Між розглядуваними видами кризи існують тісні причинно-наслідкові

зв’язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, у свою

чергу, приводить до втрати підприємством ліквідності. Зумовлене зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції призводить, з одного боку, до зниження прибутковості та до збитковості, а з іншого — до зниження рівня ліквідності та платоспроможності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є непомірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства.

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Існують три фази кризи:

1. фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства

(за умови переведення його на режим антикризового управління);

2. фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує

негайного проведення фінансової санації;

3. кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

У червні 1999 р. Верховна Рада України ухвалила Закон "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", визначивши його чинність з 1.01.2000 р. Цей Закон зробив свого роду революцію в. галузі санації та запобігання банкрутству підприємств. Він, зокрема, дає таке визначення банкрутства: банкрутство - це визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної