З метою стабілізації фінансової системи, незаперечним фактом є провадження ефективної фінансової політики всередині держави. Хронічна незбалансованість системи державних фінансів в наш час зумовлені не лише систематичними помилками в процесі провадження бюджетної політики, її суто фіскальною спрямованістю, але й проблемами в провадженні податкової політики. Основною перешкодою в сфері провадження бюджетної політики є такий рівень видатків, що абсолютно не відповідає дохідній частині бюджету, а отже результатом цього є хронічний дефіцит фінансових ресурсів. З метою підвищення доходності державного бюджету постійно зростає податкове навантаження, що не завжди має обґрунтований і раціональний характер та не завжди відповідає принципу соціальної справедливості. Країна характеризується нераціональною структурою витрат і неефективним витрачанням бюджетних коштів. Для сфери фінансів реального сектору характерний низький рівень забезпеченості суб’єктів господарювання власними оборотними коштами, що масово поширює значну кредиторську заборгованість.

Збалансованість фінансової системи держави – це оптимальне поєднання регульованих важелів впливу держави на забезпечення виконання програмних фінансових надходжень до державного бюджету й дотримання видаткової частини у межах, які не перевищують припустимих [2, с.78].

Здійснюючи фінансову політику, не слід забувати, що розвинута та збалансована фінансова система країни завжди створює сприятливі умови для розвитку підприємств усіх секторів економіки, адже вона забезпечує приплив інвестицій та різноманітних капіталовкладень в дані сфери, а отже підвищує їх здатність ефективно функціонувати на ринку в сьогоднішніх умовах.

Таким чином, для подолання проблем фінансової політики, та фінансової системи загалом, варто сприяти збільшенню обсягу фінансових ресурсів країни, проводити контроль за ефективністю використання наявних фінансових ресурсів та їх цільовою направленістю. Немалу роль слід приділити моменту удосконалення існуючої законодавчої бази, яка, на жаль, є фрагментарною і неповною. В плані податкової політики значну увагу слід приділити порядку вдосконалення системи податків, поліпшенню законодавчої бази з питань пільг та привілеїв, та, безумовно, з питань уникнення подвійного оподаткування. В плані державних фінансів варто зрівняти державні зобов’язання з реальною можливістю їх фінансування. Для того, щоб фінансова система України розвивалась збалансованою, варто спершу визначити модель, за якою вона розвиватиметься, удосконалити систему ризик-менеджменту, шляхом постійного вивчення можливих ризиків, запровадити нагляд за діяльністю фінансових інституцій, забезпечити захист прав інвесторів.

3.2 Перспективи фінансової стабілізації

Процес трансформації планової економіки у ринкову в Україні, характеризується різким зростанням інфляції і глибоким спадом виробництва. Цілком очевидно, що навіть за умови вибору оптимальної стратегії й тактики будь-яке масштабне перетворення економічних відносин не може не супроводжуватися певним падінням виробництва.

Високе зростання цін – феномен, що властивий багатьом країнам у період економічних і політичних ускладнень і катаклізмів. Однак інфляційні струси не завжди супроводжувалися різким спадом виробництва. Так, наприклад, у Німеччині в період гіперінфляції в 1922 р. при зростанні цін більш як у 42 рази виробництво продукції підвищилося на 1 1,7%.

Більш сучасний приклад з інфляції в Латинській Америці: у 1983 р в Аргентині темп інфляції становив 344%, приріст ВВП – 2,8%, у 1984 р. відповідно 627% і 2,6%. У Перу в 1991 р. при інфляції 410% приріст ВВП дорівнював 2,6% [19, c.108].

Розгорнуті програми ринкових перетворень були здійснені у Польщі з початку 1990 р., у Чехословаччині, Угорщині, Болгарії і Румунії – у січні-квітні 1991 р., в Росії - у січні 1992 р Спад виробництва почався на рік чи два раніше. Болгарія, Румунія та Угорщина переживали рецесію уже в 1989 р., а в Чехословаччині та Росії – спад з 1990 р.

Але серед інфляційних негараздів у минулому важко знайти щось подібне тому, що переживає Україна. В Україні спад промислового виробництва почався з 1991 р і становив 5%, у 1992 р. 6% - у 1993 р. – 8% і максимальної позначки досяг у 1994 р. – 28, 1995 р. 12 %, 1996 р. 5%. У 1997-1998 рр. темпи падіння відносно уповільнились, але зупинити цей процес не вдалося.

Сьогодні в економіці України порушено міжгалузевий баланс між попитом і пропозицією: поряд із швидким падінням внутрішнього попиту на засоби виробництва спостерігається зниження купівельної спроможності населення.

Останніми роками перерозподіл робочої сили не супроводжувався перерозподілом капіталу і фінансових ресурсів. З одного боку, Україна переживала небувалі шоки пропозиції за критичним імпортом, з другого – не були прийняті політичні рішення щодо активної зміни структури форм власності. Уряд не розпочав процесу реорганізації підприємств, який мав би стати головною передумовою створення системи ефективної економіки.

Для цього необхідно було вже на початку реформації економіки зменшити податковий тиск, упорядкувати фінансові потоки, поступово звільняючи підприємства від усіх витрат за соціальною інфраструктурою, яка має бути у віданні державного і муніципального секторів економіки, а також розпочати структурно-інституційні перетворення банківської системи, ефективну реорганізацію підприємств. Податкова реформа також має передбачати поступове перенесення податкового навантаження на доходи громадян у процесі зростання особистих доходів населення. Це складний процес, він буде проходити у непростих економічних, політичних і соціальних умовах, але його необхідно впроваджувати як основний регулятор і стимулятор трансформації суспільства [21, c.34].

В України, як і в інших східноєвропейських країнах, складність макроекономічного аналізу бюджетного дефіциту полягає у тому, що ці дані не відображають дефіциту фінансових ресурсів держави повною мірою тому, що бюджет характеризує видатки і доходи держави у поточному періоді і не відображає перехідні борги минулих років. Наприклад, зобов'язаннями держави є видані на пільгових умовах кредити державним підприємствам