надання грошей або інших цінностей у борг на певний час. Залучення кредитних коштів розширює фінансові можливості підприємства, але одночасно створює ризик, пов'язаний із необхідністю повернення боргів у майбутньому і сплати відсотків за користування позиченими коштами. Відтак нині широко застосовуються кредити в не-грошових формах: товарний кредит, оренда та її різновид – лізинг. Товарний кредит – це короткостроковий кредит, який одне підприємство надає іншому в товарній формі через відстрочку платежу за поставлену продукцію (кредит постачальника). За товарного кредиту боржник може оформляти своє зобов'язання у вигляді векселя – документа, який дає право його власнику одержати зазначену у векселі суму в установлений термін. Товарний кредит застосовується переважно як засіб розширення сфери ринку та збільшення обсягу продажу продукції. Спеціальною формою довгострокового кредиту є оренда – договірне строкове платне володіння і користування майном. Орендодавець надає в розпорядження орендаря певне майно на обумовлений термін за прийнятну для обох сторін орендну плату. Поширеним у світовій практиці різновидом оренди є лізинг, коли орендодавець – лізингова компанія (лізингодавець) купуєоб'єкги оренди (передусім устаткування) у підприємств-виробників і передає їх у оренду на певних умовах. По закінченні терміну оренди її об'єкти (залежно від умов договору) або повертаються лізингодавцю, або орендуються на новий термін або викупаються орендарем [23, с.108].
Отже, одним із головних напрямів підтримки підприємництва є створення системи фінансово-кредитної підтримки. Найважливіші важелі державної фінансової підтримки підприємництва в Україні можна поділити на дві основні групи методів – прямі й непрямі.
Механізм прямих заходів включає такі основні форми державної фінансової підтримки підприємництва: 1) надання субсидій; 2) надання позик; 3) формування державних фондів; 4) створення спеціалізованих фінансових установ.
Заходам другої групи властивий непрямий характер, вони поступово витісняють важелі прямого адміністративного впливу. До основних форм такої державної фінансової підтримки підприємництва можна віднести: 1) податкові знижки; 2) податкові пільги; 3) прискорену амортизацію.
Доступ до сталого фінансування за доступними процентними ставками залишається життєво важливим питанням для представників багатьох підприємств. До головних засобів, що створюють сприятливі умови для розвитку підприємств, належать: 1) наявність доступного капіталу, тобто, суми, нагромаджені за рахунок приросту капіталу, які можуть бути використані підприємствами; 2) відповідна структура установ (система комерційних банків, індустрія ризикового фінансування, фондові біржі тощо); 3) відповідні фінансові механізми (різні види позик, помірні відсотки).
На жаль, доводиться констатувати, що кредитних джерел для розвитку підприємництва в Україні недостатньо. Головна причина цього – нерівномірність розвитку економіки, інфляція, нестабільність у регулюванні фінансової і банківської діяльності. Тому банки видають лише короткострокові кредити і під високі процентні ставки. Таким чином, банківська система в Україні не є джерелом кредитування діяльності підприємств і задовільняє лише незначну частину діючих підприємців.
РОЗДІЛ 2. ФІНАНСОВА СТРУКТУРА ТА ПРИНЦИПИ ЇЇ ПОБУДОВИ
2.1 Основні принципи та завдання фінансової структури
Фінансова структура – структура активів підприємства, отриманих за рахунок усіх джерел фінансування [25, c.9].
Головна мета фінансової структури - це розроблений механізм розподілу відповідальності за економічні показники витрат, доходів, маржинальних доходів, чистого прибутку, віддачі на інвестиції.
Основні завдання управління в розрізі елементів фінансової структури:
ь координувати стратегічну та оперативну діяльність підрозділів;
ь організувати дієву систему мотивації працівників;
ь розподілити зони відповідальності за загальний результат;
ь оцінювати і контролювати ефективність бізнес-напрямків;
ь зіставляти норми прибутку та ризику;
ь зіставляти фінансові результати з іншими підрозділами та підприємствами-конкурентами [25, c.11].
Фінансову структуру підприємства утворює ієрархічна система центрів фінансової відповідальності (ЦФВ).
Центр відповідальності (ЦВ) - елемент фінансової структури підприємства, який виконує господарські операції у відповідності зі своїм бюджетом і має для цього необхідні ресурси. Бюджет центру відповідальності включає тільки підконтрольні керівнику ЦВ статті витрат і доходів. Як центру відповідальності, як правило, виділяють підприємство в цілому, його окремі структурні підрозділи (цехи, відділи, працівники) або їх групи.
Центром відповідальності може бути відділ, область або функція. Співпадіння ознакою ЦФВ є наявність певного менеджера, що відповідає за результати діяльності цього центру. Фінансова структура визначає порядок формування фінансових результатів, складу і форми фінансової звітності, а головне - розподіл відповідальності за досягнення загального результату бізнесу.
Для більшості підприємств основне джерело ризиків і прибутків визначає те, як підприємство організоване і керується. Організаційна і управлінська структура підприємства і його система внутрішньої звітності звичайно дає найкращий доказ щодо основного джерела ризиків і прибутків підприємства для цілей його сегментної відповідності.Такім чином, за рідкісним винятком підприємство буде представляти сегментну інформацію у своїх фінансових звітах на тій же основі, що у внутрішніх звітах для вищого керівництва. Основне джерело ризиків і прибутків підприємства стає його первинним форматом сегментної звітності.
Фінансова структура багатопрофільного підприємства може бути дуже складною. Кожен ЦФВ може складатися з ієрархічної підструктури центрів витрат і доходів. Класифікація центрів:
1. Центр бюджетування (ЦБ) - центр, для якого складається окремий бюджет.
2. Центр витрат (ЦВ) - відповідає за понесені (прямі) витрати.
3. Центр доходів (ЦД) - відповідає за формування доходів бізнес-напрямку або всього підприємства.
4. Центр маржинального доходу (ЦМД) - відповідає за маржу бізнес-напрямку (дохід мінус прямі витрати).
5. Центр прибутку (ЦП) - відповідає за чистий прибуток.
6. Центр інвестицій (ЦІ) - освіта, що відповідає за показники віддачі капіталовкладень і можливо, має право здійснювати інвестиції.
2.2 Побудова фінансової структури
Побудова фінансової структури підприємства передбачає виконання таких послідовних етапів:
Ш опис функцій структурних підрозділів підприємств: реалізація, постачання, виробництво, адміністрування і т. д. Це дозволить визначити статті витрат і доходів, на які можуть впливати ті чи інші підрозділи;
Ш класифікація видів центрів відповідальності (ЦВ) в залежності від повноважень