На сучасному етапі ще не всі аспекти антикризового управління з'ясовано та обгрунтовано. Конкурентні умови функціонування підприємств у ринковому середовищі, а також їхні взаємини з державою, інвесторами, кредиторами породжують розмаїтість форм економічних і фінансових ситуацій, то істотно впливають на фінансовий стан підприємств. Уміння здійснювати ефективне управління фінансовим станом підприємства, у тому числі й у плані перспектив його розвитку, залежить не лише від мети його проведення, а й від доцільності використання того чи іншого методу оцінки фінансового стану підприємства, його адаптації чи сучасних значень і цілей розвитку, а також вимог, висунутих з боку зовнішніх суб'єктів господарювання, інвестиційного і податкового середовиша. Це визначає наукове й практичне значення дослідження наявних методів оцінки фінансового стану підприємства.

Питанням оцінки фінансового стапу підприємства присвячено безліч праць авторів різних країн. Засновниками розробки й розвитку цього питання вважають представників англо-американської школи (Р. Фоулк. Дж. Кенноп, Р. Сміт, Дж. Хорріган. фахівці фірми Дгопон і т.д.). У Росії останні дослідження і цих питань висвітлено у працях В.В. Ковальова, А.Д. Шсремета, Р.С. Сайфуліна. О.С. Стоякової іі інших авторів, в Україні – у працях С.Ф. Покропивиого, А.М. Поддєрьогіпа. Т.Г. Беля, С.Б. Довбні та інших. При цьому використовуються різні підходи та методології оцінки фінансового стану підприємства, це і є однією з проблем антикризового управління.

Адже на сьогодні нема моделі оцінки фінансового стану саме українського підприємства, оскільки портрет вітчизняного підприємства у кожному випадку має більше індивідуальних, специфічних рис, ніж спільних. Крім того ми вважаємо шо потрібно розробляти індивідуальні моделі для різних видів підприємницької діяльності, тому що ми сьогодні зіткнулися з тим що неможливо розрахувати деякі коефіцієнти фінансового стану (в нашому випадку це коефіцієнт абсолютної ліквідності) для підприємств малого бізнесу за загальною схемою, це пов'язано з тим що деякі рядки балансу залишаються порожніми, це і є специфіка малого підприємства.

Звичайно, наведені моделі були розроблені для умов, відмінних від тих, в яких функціонують господарюючі суб’єкти в Україні. Різниця полягає і в темпах інфляції, і в фазах ділового циклу, і у податковому кліматі, і в особливостях організації виробництва (його фондо-, енерго-, трудомісткості). Отже, для їх застосування українськими підприємствами, дані моделі мають бути суттєво відкориговані. З методичного погляду перешкод для цього немає. Проблеми виникають з інформаційною базою для розробки такої моделі, оскільки портрет вітчизняного підприємства-банкрута у кожному випадку має більше індивідуальних, специфічних рис, ніж спільних ознак, які лягли б в основу цієї моделі.

2. Аналіз основних методичних підходів до оцінки необхідності фінансового оздоровлення підприємства

Аналіз існуючих підходів до прогнозування ймовірності банкрутства підприємств виявив, що жоден з них не є ідеальним, кожен має свої плюси і мінуси.

Так, перевагами багатокритеріальної системи оцінки загрози банкрутства прийнято вважати системність і комплексний підхід до розуміння фінансово-господарського стану підприємства з точки зору можливого банкрутства, тоді як до його недоліків, зазвичай, відносять більш високий ступінь складності прийняття рішень в умовах багатокритеріальної задачі, суб'єктивність прогнозного рішення незалежно від кількості критеріїв, інформативний характер розрахованих значень критеріїв, необхідність додаткової інформації тощо [75, с. ].

Щодо методів, зорієнтованих на використання обмеженого кола показників, то тут виділяють цілу низку вад [75, c. 83]:

1. Недосконалість алгоритму розрахунку.

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами реально не відображає структуру джерел формування оборотних коштів, оскільки не враховує довгострокові пасиви, доходи майбутніх періодів, фонди споживання а також резерви майбутніх видатків і платежів. А коефіцієнт поточної ліквідності, в свою чергу, необ’єкивно відображає ступінь платоспроможності підприємства, оскільки враховує не всі активи, які мають достатній рівень ліквідності.

2. Моментний характер розраховуваних показників.

Значення показників, одержаних в результаті розрахунків за даними балансу на початок і кінець аналізованого періоду, можуть істотно відрізнятися від значень показників усередині звітного періоду.

3. Наявність взаємозв'язку між показниками.

Зв'язок аналізованих показників можна показати такою залежністю:

(2.2)

Це означає, що коефіцієнт забезпеченості власними коштами не відображає ніяких нових особливостей балансу підприємства, крім тієї самої поточної ліквідності. Отже, відповідно до цього підходу висновок про незадовільну структуру балансу робиться на підставі єдиного показника.

В Методичних рекомендаціях, розроблених Міністерством економіки України, було зроблено спробу позбутися цього недоліку (формула 2.2), але в умовах повної або майже повної відсутності у підприємства довгострокового боргу він знову проявляється.

4. Екстраполяційний характер відновлення платоспроможності.

Припускається, що в майбутньому буде враховано тенденції зміни показника поточної ліквідності аналізованого звітного періоду. При цьому не береться до уваги можливість здійснення підприємством різних заходів для відновлення платоспроможності.

5. Неадекватність критичних значень показників реальній ситуації.

В більшості випадків в країнах з перехідною економікою критичні значення показників не розраховуються, а беруться із світової обліково-аналітичної практики, яскравим підтвердженням чому є Методичні рекомендації, розроблені Міністерством економіки України. При цьому не враховуються реальні ситуації, що складаються на вітчизняних підприємствах, галузеві особливості і тип виробництва суб'єктів господарювання. Через це більшість потенційно платоспроможних підприємств часто-густо підпадає під визначення банкрутства.

Зазначимо, що проблема моментності розраховуваних показників і неадекватності їх критичних значень характерна також для комплексних систем діагностики.

Крім зазначених вище недоліків, можна назвати також зорієнтованість таких моделей не на виявлення негативних тенденцій розвитку підприємства, тобто прогнозування банкрутства, а на виявлення наслідків розвитку кризового стану – ознак неплатоспроможності.

Аналізуючи вищесказане, може скластися враження, що моделі, зорієнтовані на виявлення ознак неплатоспроможності неприйнятні для прогнозування банкрутства, але це не так. Адже, аналізуючи значення показників в динаміці,