Податки як джерело доходів державного бюджету не нараховують і двохсот років. Найбільшого розквіту вони отримали за умов розвиненої ринкової економіки. Саме вони стають об’єктивним елементом фінансових відносин між державою та юридичними й фізичними особами.

На початку західної цивілізації суспільний лібералізм відзначався конкурентною економікою, заснованої на принципах приватної власності. Остання формувала безжалісну суспільну мораль. У цих умовах тільки податок, що давав державі можливість коректувати розподіл прибутків, виходячи з критерію справедливості, міг завоювати широку соціальну підтримку. Під впливом такої суспільної мотивації з'явився податок на доход (прибуток), тобто законодавче введення прибуткового оподатковування було здійснено під сильним впливом соціалістичного руху.

Податок на прибуток є класичним варіантом прямого податку.

З 1 січня 1995 року основним видом прямого податку, що стягується з юридичних осіб в Україні, став податок на прибуток, введений Законом України від 28 грудня 1994 року “Про оподаткування прибутку підприємств”. Три попередні роки характеризувалися коливаннями законодавця від оподаткування доходів до оподаткування прибутку.

Закон України “Про оподаткування доходів підприємств і організацій” був прийнятий 21 лютого 1992 року й протягом усього 1992 року діяв на території України. В умовах пошуку оптимальних податкових важелів з початку 1993 року в якості основного прямого податку був уведений податок на прибуток (Декрет КМУ від 26 грудня 1992 року “Про податок на прибуток підприємств і організацій”). Однак, незважаючи на більш прогресивний характер, він був скасований Законом України “Про Державний бюджет України на 1993 рік”, і, починаючи із другого кварталу 1993 року, був відновлено у дію Закон України “Про оподаткування доходів підприємств і організацій”. Така зміна в 1993 році пояснювалася спробою звертати державний бюджет, не збільшуючи його дефіцит. Одним із важелів цієї політики було вибрано повернення до більш напруженого податкового тиску, хоча такий крок можна вважати більш ніж дискусійним. І знову ж бюджетним законом було продовжена чинність Закону України “Про оподаткування доходів підприємств і організацій” в 1994 році (Закон України “Про Державний бюджет України на 1994 рік”), хоча й із цілим рядом змін не на користь платника (збільшення ставки, скорочення пільг). 22 травня 1997 року був прийнятий Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, що діє й до сьогодні [20, с.457].

Загальна характеристика податку на прибуток, зокрема код податку, платники податку, ставки оподаткування, податковий період, джерело покриття податку, дата та форма декларування податку, а також дата його сплати наведена в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2

Загальна характеристика податку на прибуток

Ознаки | Характеристики

код податку | 11020000 – 11021600

платники податку | суб’єкти підприємницької діяльності: юридичні та фізичні особи

ставка податку | 25% (базова ставка)

податковий період | квартал;

рік – для сільськогосподарських виробників, які не зареєстровані як платники фіксованого сільськогосподарського податку

джерело покриття податку | прибуток

дата та форма декларування податку | Декларація з податку на прибуток ;

протягом 40 днів після закінчення звітного кварталу;

до 1 березня – сільськогосподарські виробники;

до 20 лютого за рік – інші суб’єкти підприємницької діяльності

дата сплати податку | протягом 10 днів після подання Декларації, але не пізніше 50 днів після закінчення звітного періоду

Основні категорії, які розкривають економічну сутність податку на прибуток є об’єкт оподаткування, валовий дохід, валові витрати та амортизація.

Об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань.

Валовий дохід – загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Валові витрати виробництва та обігу – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності [2].

Під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань.

Амортизації підлягають витрати на:

- придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення;

- самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів;

- проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів;

- капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

Сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначаються шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового кварталу.

Такий метод визначення та нарахування амортизаційних відрахувань отримав назву податкового методу, який базується на застосуванні норм амортизації (див. табл. 1.3).

Таблиця 1.3

Групи основних фондів та норми амортизації