Групи основних фондів | Види основних фондів,

які входять до групи | Норми амортизації

основних фондів груп 1,2 і 3

до 1 січня 2004 року | основних фондів груп 1,2 і 3

після 1 січня 2004 року

1 група | будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі | 1,25% | 2%

2 група | автомобільний транспорт та вузли (запасні частини)
до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні
прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання,
устаткування та приладдя до них | 6,25% | 10%

3 група | будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4 | 3,75% | 6%

4 група | електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів) | 15%

Відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” існує ряд статтей, які входять до складу валових доходів, валових витрат і витрат на амортизацію, а також виключаться з їх складу.

Такі обмеження впливають на величину суми скоригованого валового доходу, і в кінцевому на величину прибутку, що підлягає оподаткуванню податком на прибуток.

Структура валових доходів і валових витрат, а також визначення прибутку, що підлягає оподаткуванню податком на прибуток, наведено в Додатку Б.

ПДВ є одним з основних серед податкових надходжень до дохідної частини бюджету. Це є основною причиною закріплення його за бюджетом держави.

У багатовіковій історії людства ПДВ – це порівняно новий вид податку. Ініціатива введення ПДВ належить французькому економісту М. Лоре, який в 1954 році запропонував замінити ним податок з обігу. Процес остаточної заміни був завершений до кінця 70-х років ХХ століття. Поширенню ПДВ сприяло прийняття І і ІІІ директив Єдиного економічного співтовариства (1967 рік), відповідно до яких даний податок затверджувався як основний для країн-учасників цього співтовариства.

У кінці 80-х – на початку 90-х років ХХ століття ПДВ був введений у країнах Східної Європи (Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина, Чехія), а також в деяких країнах СНД (Білорусь, Казахстан).

Нині ПДВ стягують майже у 80-ти країнах, серед яких, практично, всі промислово розвинуті країни. Слід зазначити, що цей податок і досі не запроваджений у таких країнах, як Австрія, Швейцарія, США [17, с.30].

В Україні ПДВ був уведений тільки на початку 90-х років. Справа в тому, що в податковій системі Радянського Союзу діяло два непрямі податки: податок з обігу й податок із продажів. ПДВ був введений в Україні Законом від 20 грудня 1991 року “Про податок на додану вартість”. На сьогоднішній день механізм стягнення ПДВ регулюється Законом України від 3 квітня 1997 року “Про податок на додану вартість”.

ПДВ – це непрямий податок, що є частиною новоствореної вартості, утворюваної на кожному етапі виробництва або обігу, його сума входить до ціни продажу на товари (роботи, послуги), котру сплачує кінцевий споживач.

Загальна характеристика ПДВ наведена у таблиці 1.4.

Таблиця 1.4

Загальна характеристика податку на додану вартість

Ознаки | Характеристики

код податку | 14010000-14010600

платники податку | юридичні та фізичні особи

ставка податку | 20%; 0%

податковий період | місяць і квартал;

якщо обсяги поставки не перевищують 300000 грн (без ПДВ), то платник ПДВ може вибрати квартальний період

джерело покриття податку | сума податку включається у продажну ціну

дата та форма декларування податку | Декларація з ПДВ ;

до 20 числа місяця, наступного після звітного періоду, при місячному податковому періоді ;

не пізніше 40 днів після звітного кварталу при квартальному податковому періоді

дата сплати податку | до 30 числа після звітного місяця;

протягом 10 днів після граничного строку декларування податку

Основні категорії, які розкривають економічну сутність податку на додану вартість є власне додана вартість, об’єкт оподаткування, податкове зобов’язання та податковий кредит.

Додана вартість наближається за своїм обсягом до заново створеної вартості (частини національного доходу), виробленої в даній господарській структурі (ланці). Визначення доданої вартості дає змогу обчислити всі ті податки, котрі дана господарська ланка заплатила при закупівлі товарів (робіт, послуг). Якщо виходити з того, що додана вартість – це створений прибуток чи вартість чистої продукції, то в цьому випадку додана вартість визначається шляхом додавання її складових елементів – заробітної плати, відсотків, ренти і прибутку.

У статистичному підрахунку показник доданої вартості можна визначити як різницю між вартістю реалізованої продукції і затратами на її виробництво й реалізацію, між загальною сумою продажу і загальною сумою закупівель від усіх інших господарюючих суб'єктів.

Додана вартість як об’єкт оподаткування створюється всіма незалежними учасниками виробничо-комерційного процесу.

Таким чином, об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

- поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України;

- ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту;

- поставка (вивезення, пересилання) товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту за кошти або інші види компенсацій (винагороди) [3].

Відповідно до Закону України “Про податок на додану вартість” існує ряд операцій, які не входять до об'єкта оподаткування ПДВ, а також такі, що звільняються від даного оподаткування.

Податкове зобов’язання платника податку – загальний податок на додану вартість, що нарахована платником податків і включена до робіт, послуг, які надаються у звітному періоді.

Податковий кредит – сума податку на додану вартість, що сплачена платником податку