Незавершене виробництво – це предмети праці , обробка (переробка) яких незавершена у тому чи іншому виробничому підрозділі . До напівфабрикатів власного виготовлення відносяться ті предмети праці , що повністю оброблені (перероблені) у даному виробничому підрозділі , але потребує подальшої обробки в інших підрозділах .

Видатки майбутніх періодів - грошові витрати , що мають місце у даному періоді часу , але відшкодовуватимуться за рахунок собівартості з часом , у наступному періоді .

Фонди обертання – це фонди , які функціонують в сфері торгівлі-продажу обслуговують процес руху готової продукції. До них відносяться:

готова продукція – повністю закінчена обробкою предметами праці . яка перебуває на складі і готова до реалізації ;

виконані , але ще не оплачені роботи – це є пред’явлені банку і звмовникам рахунки до оплати , терміни оплати яких ще не наступили ;

грошові кошти – це кошти , є в касі підприємства , на розрахунковому рахунку в банку , в акредитивах і на особливих рахунках ;

підзвітні суми – це суми , які видані керівникам вичобничих підрозділів і залежить від специфіки підприємства ;

авансова заборгованість – заборгованість підрядників за виданими авнсами ;

дебіторська заборгованість – заборгованість інших організацій або окремих осіб за зобов’язаннями про оплату даній організації .

Співідношення окремих елементів і стадій функціонування ОбФ характеризують їх виробнтчо-технологічну структуру . Ця структура формується під впливом чинників : типу виробництва , особливості продукції , умов , тощо . В різних галузях структура має значні відмінності , зумовлені технологією і формами організації виробництва. Співідношення між складовими частинами оборотних коштів , виражене у відсотках , характеризує структуру оборотних коштів .

Нормування оборотних коштів являє собою процес розробки економічно обгрунтованих величин (нормативів) оборотних коштів , що необхідні для нормальної роботи підрпиємства . Вони поділяються на : нормовані і ненормовані .

Визначення потреб у ресурсах підприємства здійснюється за певними нормами , які розробляються як самим підприємством , так і галузевими науково-дослідними організаціями . Головними вимогами до норм можна визначити : прогресивність , технологічна і економічна обгрунтованість , динамічність , гнучкість .

Відомі три методи розрахунку нормативів оборотних коштів : аналітичний, коефіцієнтний і прямого рахунку.

Аналітичний (дослідно-статистичний) метод передбачає ретельний аналіз наявних товарно-матеріальних цінностей з наступним корегуванням фактичних запасів та вилучення з них надлишкових .

Коефіцієнтний метод полягає в уточненнідіючих на початок розрахункового періоду нормативів власних оборотних коштів у відповідності із змінами в цьому періоді показників виробництва , що впливають на величину цих коштів .

Метод прямого рахунку – це науково обгрунтований розрахунок нормативів по кожному нормованомуелементу оборотних коштів (виробничим запасам , незавершеному виробництву, витратами майбутніх періодів , залишками готової продукції).

У практиці господарювання він є основним , інші ж методи розрахунків використовуються як допоміжні .

2.2 Характеристика показників використання обігових коштів

Оборотні кошти підприємств різних галузей народного господарства країни становлять значну частину її національного багатства . Причому понад 4/5 їх загальної суми зосереджкно в запасах товарно-матеріальних цінностей . Тому раціональне і економічне використання перш за все так званих матеріальних обротних коштів , тобто коштів , що обслуговують безпосередньо виробництво і обіг різноманітних товарів , має неабияке народногосподарське значення .

Економія матеріальних ресурсів , що характеризується зниженням абсолютної і питомої ваги їх окремих видів , дає змогу з однієї і тієї ж кількості сировини і матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових витрат суспільної проаці , підвищувати ефективність виробництва в цілому на кожному підприємстві .

Раціональне господарювання з оборотними засобами можливе лише при виконанні таких принциців , адекватних ринковим відносинам :

забезпечення оптимального співвідношення між потрібним обсягом оборотних засобів і їх виробничою потребою ;

мінімізація витрат на створення виробничих запасів ;

забезпечення мінімального знаходження оборотних коштів у виробничих запасах при дотриманні безперервності виробничого процесу ;

максимально можливе самофінансування потреб в оборотних засобах

Ефективність – це співвідношення отриманого результату до ресурсів , які використовуються для його досягнення , тому загальним критерієм буде збільшення обсягу продукції з мінімальним використанням ресурсів.

Для оцінки ефективності функціонування оборотних коштів використовують певні показники , а її підвищення – відповідні шляхи (рисунок 2.3) .

Ефективність використання оборотних коштів характеризується

швидкістю їх обороту , оборотністю .Прискорення оборотності цих коштів зумовлює : по-перше , збільшення обсягу вироблюваної продукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства ; по-друге, вивільнення частини коштів і завдяки цьому створення додаткових резервів для розширення виробництва.

Основні показники ефективності використання оборотних коштів :

коефіцієнт оборотності (кількість обертів) показує кількість обертів , які здійснюють оборотні кошти за певний період :

Kоб = Qс / Oсер , (2.1)

де Oсер – середньорічна (середньоквартальна , середньомісячна) вартість оборотних коштів ;

Qс - обсяг робіт у кошториссній вартості .

Даний показник характеризує кількість виконаних робіт (реалізованої продукції) на 1 грн. оборотних коштів . Чим більше обертів здійснюють оборотні кошти за певний період часу , тим більше продукції , робіт буде виконано при незмінній сумі оборотних коштів . У цьому полягає основний економічний смисл прискорення обертання оборотних коштів .

коефіцієнт завантаження показує скільки оборотних коштів (у частках одиниці) припадає на кожну грошову одиницю реалізованої продукції :

Kз = Oсер / Qс (2.2)

Чим коефіцієнт завантаження менший , тим ефективність використання оборотних коштів вища .

тривалість обороту характеризує