Для визначення митної вартості валюта контракту перераховується у національну валюту України за курсом НБУ, що діє на день подання митної декларації або перетину кордону. При встановленні митної вартості до неї включаються ціна товару, зазначена в рахунка-фактурах, а також витрати на транспортування (навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування) до пункту перетинання митного кордону, комісійні, брокерські послуги тощо. За явної невідповідності заявленої митної вартості реальним цінам її величину встановлює митна служба, виходячи з цін на ідентичні товари чи інші предмети, що діють у провідних країнах-експортерах зазначених товарів.

При справлянні мита встановлена розгалужена система пільг. Так, наприклад, від сплати мита повністю звільняються:

§ транспортні засоби, на яких здійснюються регулярні міжнародні перевезення;

§ товари, що підлягають поверненню у власність держави;

§ товари та предмети, що стали в результаті пошкодження непридатними для використання;

§ товари, які ввозяться або вивозяться в межах обсягу, встановленого Митним Кодексом України.

Існує два методи, за якими обчислюється сума мита, що підлягає сплаті до бюджету:

§ у процентах до митної вартості товарів;

§ у встановленому грошовому виразі на одиницю товару.

Митне регулювання здійснюється на основі принципів:

1) виключної юрисдикції України на її митній території;

2) виключної компетенції митних органів України щодо здійснення митної справи;

3) законності;

4) єдиного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України;

5) системності;

6) ефективності;

7) додержання прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб.

Не можуть бути пропущені через митний кордон України товари:

1) заборонені до ввезення в Україну;

2) заборонені до вивезення з України;

3) заборонені до транзиту через митну територію України;

4) щодо яких не було здійснене митне оформлення;

5) які переміщуються через митний кордон України з порушенням вимог Митного Кодексу та інших законів України.

До переміщення через митний кордон України у міжнародних поштових відправленнях забороняються культурні цінності.

За порушення митних правил можуть бути накладені такі стягнення:

1) попередження;

2) штраф;

3) конфіскація товарів – безпосередніх предметів порушення митних правил, товарів із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил.

1.2 Історія митного оподаткування в Україні

Митна справа має тисячолітню історію і на всіх етапах свого розвитку була одним з атрибутів держави.

Мито виникло внаслідок зборів, якими феодали обкладали торгівців, які проїздили через їхні землі. В обмін на тканини, вино, зброю греки отримували хліб, рибу, рабів.

Слово «таможня» утворилося від тюркського «тамга», що в кочових народів Середньої Азії означало «тавро», «клеймо», - знак власності. У стародавній Русі в епоху монголо-татарського ярма «тамгою» називали торгове мито. У Київській Русі одним із джерел доходів княжої скарбниці, поряд із платою за судочинство та штрафами, було мито.

На Русі митниці виникли у ХІІІ столітті. Поряд з портовими і прикордонними митницями існували місцеві (внутрішні) митниці на кордонах місцевих ринків та міст.

В історії державного розвитку України її перші договори з Візантією 911 і 945 років регламентують торгівлю та митну справу міждержавними нормами. Зокрема у 911 році встановлювалася данина по 12 гривень на кочет судна, правила безмитної торгівлі для київських купців тощо.

Також через міждержавні угоди регламентувалася митна справа у першому Рафальштетенському митному статуті (876, 880 років), яким уперше встановилося мито з товарів, що довозилися з Київської держави до Баварії. Але особливого значення набув другий Рафальштетенський митний статут (903-906 роки).

У ХІ-ХІІ століттях на території Русі існували такі види мита: проїзне – основне, посажне, промит, заповідь, головщина; вивізне – задні колачі, мостовщина; торгове – явка, коморне, гостинне.

У XIV-XVI століттях у низці октроїруваних литовськими і польськими князями й королями конституцій і привілеїв на права й вольності регламентувалися правила торгівлі для купців та митних відносин для міст, що отримали магдебурзьке право. Зокрема у 1497 році литовський князь у жалуваній грамоті Києву звільняв від мита київських купців.

Розвиткові митного оподаткування за часів Богдана Хмельницького сприяв договір 1648 року між «Цісарем Турецьким і Військовим запорозьким з народом руським відносно торгівлі на Чорному морі», статтею 2 якого встановлювалася заохочувальна норма для запорозьких купців, бо «Цісар звільняє їхніх купців від усяких мит і податків». Зборівський, Білоцерківський договори, а згодом «Березневі статті» Богдана Хмельницького містили норми й правила для збирачів податків. У Гадяцькому трактаті Івана Виговського митне оподаткування регулюється статтею 3, де зазначається, що звільняються від «цла і мита, як люди лицарські» козацькі хутори, села, містечка, доми ні під яким претекстом. Найпомітніше місце митне оподаткування посідає у Конституції Пилипа Орлика – «папки й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького» (1710 рік), де у статті 16 регулюється зменшення митих перешкод для простолюду, порядок надходження до державної скарбниці платні за ввіз і вивіз товарів (індукта та евекта) згідно з нормами універсалів.

Торгівля давала Запорізькій Січі значні поповнення у військовий скарб, що зумовило потребу в потужному фіскальному апараті, яким стала митна служба. Головним завданням митної служби Запорізької Січі було проведення фіскальної політики з метою поповнення державного бюджету та особистого збагачення. Цим пояснюється розгалуженість системи митних зборів, що містила як мито в сучасному розумінні, так і різні торгові податі. Ця система поділяється на дві основні групи мита: проїзне (зовнішньоекономічна діяльність) і торгове (безпосередньо торгівля). У ХVІІ столітті основними видами мита були: евекта – податок за ввіз товару та індукта – збір за ввезення товару або транзит його через територію Запоріжжя. Прибутки з митниць розподілялись між козацькою верхівкою та простим населенням.

Важливим джерелом прибутків запорізьких козаків було також «мостове»,