циклами. Поопераційний поділ праці означає закріплення за
працівниками окремих операцій для скорочення виробничого циклу.
Функціональний поділ праці відбувається між різними категоріями
працівників, які входять до складу персоналу (робітники, керівники, фахівці і
службовці), а також між основними і допоміжними робітниками.
Професійний поділ праці відбувається між групами робітників за ознакою
технологічної однорідності виконуваних ними робіт і залежить від знарядь і
предметів праці, технології виробництва. Кваліфікаційний поділ праці
зумовлюється різним ступенем складності виконуваних робіт і полягає у
відокремленні складних робіт від простих.
Поділ праці на виробництві нерозривно пов'язаний з її кооперацією, тобто
встановленням певних співвідношень і взаємодії між видами праці.
Кооперація — це організована виробнича взаємодія між окремими
працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці
для досягнення певного виробничого ефекту.
Ефективність кооперації полягає в забезпеченні найраціональнішого
використання робочої сили і засобів праці, безперервності виробничих
процесів, ритмічного виконання робіт, підвищення продуктивності праці, а
також у встановленні раціональних соціально-трудових взаємовідносин між
учасниками виробництва, та узгодженні їхніх інтересів і цілей виробництва.
На підприємстві кооперування праці може здійснюватися за умов
індивідуального виконання роботи на окремих робочих місцях,
багатоверстатної роботи або суміщення трудових функцій і спеціальностей,
під час колективної роботи.
2. Організація та обслуговування робочих місць.
Організація робочого місця — це система заходів щодо його планування,
оснащення засобами і предметами праці, розміщення в певному порядку,
обслуговування й атестації.
Обслуговування робочих місць здійснюється за такими функціями:
*
енергетична — забезпечення робочих місць електроенергією, стисненим
повітрям, парою, водою, а також опалення виробничих приміщень;
*
транспортно-складська — доставляння предметів праці до робочого місця,
вивезення готової продукції і відходів виробництва, зберігання, облік і видача
матеріалів, сировини та інших цінностей;
* підготовчо-технологічна — розподіл робіт за робочими місцями;
комплектування технічної документації; підготовка інструменту та
допоміжних матеріалів; інструктаж виконавців щодо передових методів
праці;
* інструментальна — зберігання, застосування, комплектування і видача на
робочі місця всіх видів інструменту, пристроїв, технологічного оснащення;
* налагоджувальна — налагодження і регулювання технологічного
устаткування;
* міжремонтна — профілактичне обслуговування;
* контрольна — контроль якості сировини, напівфабрикатів і готових
виробів;
* облікова — облік бракованої продукції та аналіз причин браку,
профілактичні заходи для підвищення якості продукції та ін.
Усі ці функції мають виконуватися безперебійно і в певних організаційних
формах, таких як стандартне, планово-попереджувальне, чергове
обслуговування робочих місць.
3. Нормування праці.
Норми праці є основою системи планування роботи підприємства та його
підрозділів, організації оплати праці персоналу, обліку затрат на продукцію,
управління соціально-трудовими відносинами тощо.
На кожному підприємстві норми праці використовуються під час
здійснення планово-організаційних розрахунків, внутрішньозаводського й
цехового оперативного планування. За допомогою норм складаються бізнес-
плани підприємств, плануються обсяги виробництва цехів і дільниць,
розраховуються завантаження устаткування й робочих місць. На основі
норм праці встановлюють завдання з підвищення продуктивності праці,
визначають потребу в кадрах, розробляють календарно-планові нормативи
тощо. За допомогою нормування узгоджується взаємодія цехів, бригад і
відділів підприємства, досягається синхронізація роботи на різних робочих
місцях, виробничих дільницях, забезпечується рівномірність і ритмічність
виробничого процесу.
4. Організація підбору персоналу та його розвиток, тобто планування
персоналу, профорієнтація і профвідбір, наймання персоналу, підвищення
його кваліфікації, планування кар'єри тощо.
5.Оптимізація режимів праці і відпочинку.
Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення
найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий,
тижневий та місячний режими праці та відпочинку. Вони формуються з
урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби.
Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її
початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та
частоту регламентованих перерв на відпочинок.
Добовий режим праці та відпочинку включає кількість змін
за добу, час відновлення працездатності між змінами.
Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи,
кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні.
Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та
неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку,
тривалість основних та додаткових відпусток.
6.
Раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на
основі узагальнення прогресивного досвіду. Раціональним вважається
такий спосіб роботи, який забезпечує мінімальні затрати часу.
7.
Поліпшення умов праці.
Умови праці — це сукупність взаємозв'язаних виробничих, санітарно-
гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соціальних факторів
конкретної праці, обумовлених рівнем розвитку продуктивних сил
суспільства, які визначають стан виробничого середовища та впливають на
здоров'я і працездатність людини.
Поліпшення умов праці передбачає зведення до мінімуму шкідливості
виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також
формування системи охорони й безпеки праці.
8. Мотивація й оплата праці.
Організація оплати праці — це один з найважливіших інструментів, що
визначає взаємозв'язок міри праці і міри його оплати. Міру праці визначають
кількісні та якісні її аспекти, а міру оплати — прожитковий рівень як
вихідний її момент.
У ринковій економіці, що базується на різноманітних формах власності та
господарювання, підвищення матеріальної заінтересованості працівників в
ефективній роботі має ґрунтуватися на таких умовах оплати праці, які б
максимально стимулювали збільшення обсягу продажу товарів та послуг,
підвищення рівня техніки, освіти і професійної підготовки, удосконалення
організації виробництва і праці.
Організація заробітної плати на підприємстві — це система її
диференціації і регулювання за категоріями персоналу залежно від
складності виконуваних робіт, а також індивідуальних і колективних
результатів праці при забезпеченні гарантованого заробітку за виконання
норми праці [5].
Отже, на рівні підприємства завдання із вдосконалення організації праці
полягають у: правильності розстановки працівників на виробничих ділянках
на основі раціонального розподілу і кооперації праці, спеціалізації і
розширенні зон обслуговування; узгодженості