2.3. Порядок планування наукової організації праці на підприємстві

Для здійснення загальної оцінки рівня організації праці на підприємстві
використовують: коефіцієнт відповідності кваліфікації робітників, коефіцієнт
використання робочого часу, та коефіцієнт трудової дисципліни [6].

Коефіцієнт відповідності кваліфікації робітників характеризує
відповідність рівня кваліфікації робітників кваліфікації виконуваних робіт і
визначається за формулою:

(2.1)

де Ррб - середній кваліфікаційний розряд робітників;
Рр - середній розряд виконуваних робіт.

Коефіцієнт використання робочого часу характеризує рівень
використання максимально можливого робочого часу і визначається за
формулою:

(2.2)

де Те - ефективний фактично відпрацьований час одним робітником або
групою робітників за даний період часу; людино-днів чи людино-годин;

Тmax - максимально можливий фонд робочого часу за даний період,
людино-дні чи людино-години.

Коефіцієнт трудової дисципліни характеризує втрати часу, що мають
місце при порушені трудової дисципліни, і визначається за формулою:

(2.3)
де t вз - внутрізмінні втрати часу;

tцд - цілоденні втрати робочого часу;

t зм— тривалість зміни, год;

Теф - ефективний фонд робочого часу 1-ого робітника в даному

Чдп - кількість робітників, що порушили трудову дисципліну;
Ч - загальна кількість робітників.

Кількісна оцінка рівня організації праці надає можливість порівняти й
пов'язати його з економічними показниками підприємства. Система
показників, які визначають рівень організації живої праці, повинна
відповідати певним вимогам. Передусім в основі кількісної оцінки необхідно
мати єдиний критерій, що дозволяє співставляти рівні організації праці
аналогічних виробничих підрозділів.

Оцінка рівня нормування праці встановлюється на основі
таких показників [3]:

1. Коефіцієнт продуктивності праці:

К1=Пф/Ппр, (2.4)

де Пф - фактичний ріст продуктивності праці, % ;
Ппр - проектний ріст продуктивності праці, % .

2. Коефіцієнт виконання плану:

К2 = Qф/Qпл, (2.5)

Де Qф - кількість фактично виробленої електроенергії, тис. кВт год;
Qпл - кількість тієї ж продукції, передбаченої планом, тис. кВт год.

3. Коефіцієнт технічного нормування праці:

К3 = N т.о /N (2.6)

де N т.о - число технічно обґрунтованих норм;

N - число діючих норм праці на підприємстві.

4. Коефіцієнт охоплення робочих механізованою працею:

К4 = Чмех/ ССЧр, (2.7)

де Ч.мех - кількість робітників, зайнятих механізованою працею, чол.;
ССЧр- середньоспискова чисельність робітників підприємства, чол..
5. Коефіцієнт працездатності працюючих:

К5 = Чхв/ ССЧ , (2.8)

де Чхв- число втрачених людино-днів через травматизм;
ССЧ- середньоспискова чисельність працюючих, чол.

6. Коефіцієнт використання робочого часу:

К6=1-Пфакт-Пплан / Пплан (2.9)

де Пфакт - фактичні втрати часу, люд-дн;
Пплан - заплановані втрати робочого часу, люд-дн.

7. Загальний коефіцієнт рівня нормування праці:

К7=(КІ + К2 + КЗ + К4 + К5 + К6) / 6 (2.10)

Розрахунок рівня впровадження передових методів і прийомів праці з
урахуванням чисельності робітників, які їх застосовують, проводиться за
наступною формулою:

Кпл =Чр.пл./ ССЧр, (2.11)

де Чр.пл. - чисельність робітників, які застосовують передові методи і
прийоми праці.

2.4. Методологія аналізу показників організації праці і нормування

Успішність проведення будь-якого дослідження значною мірою
залежить від уміння вибрати найрезультативніші методи досліджень, бо саме
вони дозволяють досягти поставленої мети.

Застосування методів аналізу дають змогу виділити окремі показники
трудової діяльності з метою їх подальшого вивчення, а в процесі синтезу -
об'єднати їх в одне ціле та проаналізувати зв'язки, що існують між
показниками та порядок залежностей між ними.

Кожний процес - виробничий, економічний, соціальний, управлінський
тощо, - характеризується певними ознаками, певними показниками, що
дають можливість кількісно оцінити їх стан та розвиток, рівень
досягнення поставленої мети. Однак незважаючи на конкретний зміст
аналізу вибраних показників, можна виділити такі основні етапи його
проведення:

-

-

-

-

-

Достовірність та повнота матеріалів, що підлягають аналізу,
співставимість даних щодо змісту та структури є обов'язковою умовою, що
визначає, якість, глибину та результативність аналізу. Для забезпечення цієї
вимоги використовують спеціальні методи та прийоми аналізу. У даній
роботі було використано кількісні, а саме описові, прийоми дослідження. До
них відносять середні та відносні величини, ряди динаміки, структурні
групування, графіки.

Ряд динаміки — це ряд статистичних показників, які характеризують
зміну явища в часі. Ряд динаміки складається з двох елементів:

1)

2)

Характеризуючи ряд динаміки, потрібно визначити:

-

-

-

Розрахунок характеристик ряду динаміки ґрунтується на зіставленні
рівнів ряду. Базою для зіставлення може бути попередній рівень уі-1 або
початковий у1. Характеристики динаміки, обчислені зіставленням суміжних
рівнів називають ланцюговими, а з постійною базою порівняння -
базисними. Розрахунок аналітичних характеристик наведений в таблиці 1.2.

Таблиця 2.1 -Розрахунок аналітичних характеристик рядів динаміки

Одним з таких методів є метод екстраполяції тренду. Даний метод
полягає у складанні моделі залежності показника від фактора та визначення
характеру зв'язку між ними. Якщо зв'язок лінійний, то для описування
зв'язку та прогнозування використовується рівняння прямої, а якщо зв'язок
криволінійний — найчастіше використовується рівняння параболи.

Для вибору трендового рівняння використовують аналітичні
характеристики динаміки (лінійний тренд y=a0+a1t). Для визначення
параметрів рівняння необхідно розв'язати систему нормальних рівнянь:

(2.12)

де t - порядковий номер періоду,

а0 - рівень ряду при t=0,

а1 - коефіцієнт, який характеризує середній щорічний приріст показника.

Для спрощення розв'язку системи відлік часу беруть з середини
динамічного ряду, тобто Уt=0.