Первинна документація, що надходить у бухгалтерію, по обліку виробітку і нарахування заробітної плати старанно перевіряється з погляду відповідності сум нарахованої заробітної плати, кількості і якості прийнятої від робітників продукції, дотримання цехами і підприємством в цілому установленого фонду заробітної плати, тарифних ставок, окладів, відрядних розцінок, систем преміювання і т.п. Вибір методики дослідження при проведенні судово-бухгалтерської експертизи залежить від способу здійснення необгрунтованих виплат заробітної плати і преміальних сум, вуалювання їх в обліку і інших обставин справи.

Необгрунтовані виплати з фонду заробітної плати і фондів матеріального заохочення оформляють первинними документами. Розрахункові і платіжні відомості, касові ордери складають працівники бухгалтерії, а документи по обліку робочого часу (табелю) і виробітки – оперативні робітники. Вибір конкретної методики виявлення необгрунтованих виплат багато в чому залежить від того, ким були оформлені документи на ці виплати – працівниками бухгалтерії або іншими особам. Необгрунтовані виплати по документах, складеним працівниками бухгалтерії, частіше всього відбуваються при змові їх з касирами або при виконанні обов’язків касира робітниками, що ведуть розрахунки по заробітній платі і преміальним сумам, що як уже відзначалося, забороняється Порядком ведення касових операцій у національній валюті в України. Найбільш поширеними засобами вуалювання необгрунтованих виплат працівниками бухгалтерії є: неправильний підсумок у розрахункових і платіжних відомостях, який належить до видачі і утримання з заробітної плати; збільшення сум, які необхідно виплатити по платіжних відомостях, після підпису одержувачами, на ім’я яких вони нараховані; повторна виплата заробітної плати тим самим особам за той самий платіжний період; включення в розрахункові і платіжні відомості вигаданих або підставних осіб; видача позапланових авансів без наступного утримання їх; виплата депонентських сум не тим особам, яким вони призначалися; перекручування звітних показників, виконання яких є необхідною умовою для отримання премій.

3. Особливості контролю фермерських господарств

Відродження українського села і селянства, що є од-ним із найважливіших завдань нашої молодої незалежної держави, стало можливим після прийняття Законів "Про власність", "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", "Про підприємництво", після вилучення з вітчизняного законодавства положень про монополію соціалістичного способу господарювання та соціалістичної власності на засоби виробництва, насамперед — на землю, після полі-тичної реабілітації селянства, визнання за ним права самостійно господарювати нарівні з іншими аграрними то-варовиробниками.

Особливу роль у цьому процесі відіграв Закон "Про селянське (фермерське) господарство", прийнятий 20 груд-ня 1991 р. У цьому акті було підкреслено, що ним визна-чаються економічні, соціальні та правові основи створення і діяльності селянських (фермерських) господарств в Ук-раїні, гарантується право її громадян на добровільне ство-рення цих господарств, самостійність останніх, їх рівність з іншими формами господарювання в агропромисловому ком-плексі, а також рівноправність їх членів із особами, зайня-тими в інших сферах народного господарства.

Саме політична реабілітація селянської самостійності, прийняття з цього приводу законодавчих актів сприяли збільшенню в Україні кількості селянських (фермерських) господарств. Так, якщо в 1990 р. не було жодного такого господарства, то на 1 січня 1992 р. їх налічувалось 2098, на 1 січня 1993 р. — 14 388, на 1 січня 1995 р. — 31 983 і на 1 січня 1996 р. — 34 687. Протягом 1995 р. ними було вироблено 886 т м'яса тварин і птиці та 1767 т молока й молочної продукції.

Селянське (фермерське) господарство — це форма організації сільськогосподарського виробництва громадян. Разом із колективними і державними сільськогосподарсь-кими підприємствами воно в умовах ринкових відносин має забезпечувати споживачів продовольством, продуктами харчування та сільськогосподарською сировиною.

Селянське фермерське господарство — це, як правило, сімейно-трудове об'єднання мешканців села, життя і побут яких пов'язані з рільництвом, особистою працею, спрямо-ваною на виробництво товарної маси продуктів харчуван-ня, продовольства і сировини та на одержання доходів, а отже, й на забезпечення існування цього господарства та добробуту його членів.

З прийняттям 22 червня 1993 р. нової редакції Закону "Про селянське (фермерське) господарство" воно стало ви-значатись і як форма підприємництва громадян України, що виявили бажання виробляти товарну сільськогосподар-ську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією (ст. 2).

Селянське (фермерське) господарство характеризуєть-ся певними ознаками. Його основу зазвичай становить окрема сім'я, до складу якої входять подружжя, батьки, діти (однак лише ті, що досягли 16-річного віку) та інші родичі, котрі об'єднуються для роботи в цьому господар-стві; воно утворюється для виробництва продовольства і сировини рослинного і тваринного походження; члени цьо-го суб'єкта підприємництва підтримують між собою трудові зв'язки, беруть особисту участь у веденні господарства (фактичному господарюванні), тобто існує "інститут право-вого регулювання членства в селянському (фермерському) господарстві".

Виробничо-економічні відносини такого господарства з державними, колективними та іншими підприємствами й організаціями, господарськими товариствами, окремими громадянами будуються на підставі договорів. Розрахункові операції провадяться як на безготівковій основі, так і готівкою.

Держава гарантує додержання і захист майнових та інших прав і законних інтересів селянського (фермерсько-го) господарства, створює пільгові умови для кредитування, оподаткування, страхування, матеріально-технічного забез-печення останнього у період його трирічного становлення. Втручання в господарську або іншу діяльність цього госпо-дарства з боку державних чи інших органів, а також посадових осіб не допускається. Збитки, заподіяні госпо-дарству неправомірним втручанням у його діяльність, підлягають відшкодуванню за рахунок винних. Спори про відшкодування збитків вирішуються загальним, арбітраж-ним або третейським судом. Проте дане положення не обмежує передбаченого зазначеним Законом права держав-них органів здійснювати контроль за діяльністю селянських (фермерських) господарств.

Рівноправність селянського (фермерського) господар-ства з іншими аграрними товаровиробниками дістає вияв, зокрема, в тому, що воно має право