Потім бухгалтером розглядаються варіанти обліку транспортно-заготівельних витрат.

Транспортно-заготівельні витрати згадуються в п.9 П(С)БО 9, як одна зі складових первісної вартості придбаних запасів [43,33].

На етапі аналізу облікової політики підприємства щодо запасів слід насамперед визначитися з методом обліку транспортно-заготівельних витрат, а саме, чи будуть ці витрати:

- включатися до первісної вартості одиниці придбаних запасів;

- обліковуватися на окремому субрахунку рахунків обліку придбаних запасів.

Вищеописано, що до компетенції підприємства належить визначення одиниці обліку запасів. Тож варіанти обліку транспортно-заготівельних витрат за різними одиницями обліку ( найменуваннями запасів, їх видами, групами) можуть відрізнятися.

Наприклад, підприємство займається кількома видами діяльності: продає товар (велику побутову техніку) і виробляє будівельні матеріали. При цьому товар придбаває у нерезидента та імпортує на територію України, а сировину для виготовлення продукції отримує на території України. У такому випадку підприємство має право «не змішувати» транспортно-заготівельні витрати, пов'язані з придбанням товарів і з придбанням сировини. Можливо, що транспортно-заготівельні витрати, здійснені у зв'язку з придбанням імпортних товарів, підприємство розподілить між одиницями ввезеного товару (тобто витрати буде включено до собівартості товару шляхом прямого підрахунку). А транспортно-заготівельні витрати за сировиною обліковуватимуть на спеціальному субрахунку рахунку 201 «Сировина й матеріали». При цьому таких спеціальних субрахунків може бути стільки, скільки одиниць обліку сировини є на підприємстві (окремо транспортно-заготівельні витрати на придбання цементу, окремо на придбання арматури тощо). Наскільки доцільно і зручно вести такий докладний облік транспортно-заготівельних витрат і чи потрібний він взагалі, вирішувати самому підприємству [15, 80].

Після визначення варіанту обліку транспортно-заготівельних витрат, в обліковій політиці приступають до визначення методу оцінки придбаних запасів.

У деяких випадках оприбуткувати запаси неможливо без попередньої оцінки їх справедливої вартості. Таку оцінку проводять у разі оприбуткування:

- запасів, що надійшли без документів (коли неможливо визначити їх первісну вартість)4 (п.9 П(С)БО 9);

- безоплатно отриманих запасів (зокрема, виявлених під час інвентаризації) (п.12 ІІ(С)БО-9).

Отже, підприємство має встановити методи визначення справедливої вартості запасів, а також призначити комісію, яка займатиметься цим. Як орієнтир можна використовувати варіанти визначення справедливої вартості придбаних ідентифікованих активів, наведені в додатку до П(С)БО-19 «Об'єднання підприємств». Згідно з цим додатком справедливу вартість деяких видів записів визначають так:

- для готової продукції й товарів — за ціною реалізації за вирахуванням витрат на реалізацію і суми націнки (прибутку), виходячи з націнки (прибутку) для аналогічної готової продукції й товарів;

- для незавершеного виробництва — за ціною реалізації готової продукції за вирахуванням витрат на завершення, реалізацію і націнки (прибутку), розрахованої за розміром прибутку аналогічної го-тової продукції;

- для матеріалів - за відновлювальною вартістю (сучасною собівартістю придбання).

Однак зазначені методи підприємство може використовувати як підказку, а може й встановити свої методи (у наказі про облікову політику). Наприклад, за результатами інвентаризації, проведеної підприємством, виявлено надлишки сировини, що підлягають оприбуткуванню. Інвентаризаційна комісія може встановити, що справедливу вартість цих запасів визначають за:

- собівартістю перших за часом надходження запасів (іноді бухгалтери називають цей метод «за першим приходом»). У цьому випадку бухгалтер на підставі наявних аналітичних даних встановлює якою є вартість ідентичних запасів, що надійшли на підприємство раніше за все і обліковувалися в залишках. І цю вартість присвоюють тим запасам, які виявлено під час інвентаризації;

- собівартістю ідентичних запасів, що надійшли на підприємство останніми («за останнім приходом»). Якщо підприємство постійно отримує аналогічні запаси, то цей метод найбільш близький до того, що пропонує П(С)БО 19;

- середньозваженою собівартістю. Цей метод найчастіше застосовують на підприємствах, які використовують оцінку за середньозваженою собівартістю під час вибуття запасів. Річ у тім, що такі підприємства налаштовують бухгалтерські комп'ютерні програми так, що середньозважена собівартість розраховується не під час списання запасів, а відразу після їх оприбуткування. У результаті вартість перших, а також вартість останніх за часом надходження запасів такому підприємству встановити буває досить складно. Саме метод середньозваженої собівартості обрано на ТзОВ «БАМВ» ( дод.Є).

Коли визначено методу оцінки придбаних запасів приступають до визначення методу оцінки запасів, що вибули.

Варіанти можливих методів оцінки запасів у разі їх вибуття названо в п. 16-22 П(С)БО 9. Нагадаємо, що це метод:

- ідентифікованої собівартості;

- середньозваженої собівартості;

- собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

- нормативних витрат;

- ціни продажу.

По-перше, згідно з п.16 П(с)БО-9 «для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів» [17,90]. Тому підприємство має проаналізувати склад запасів, що використовуються (обліковуються), аби поділити їх на відповідні групи, встановивши для них різні методи визначення собівартості (якщо в таких різних методах є потреба). При цьому слід зважати на те, що цей поділ запасів на групи може не збігатися (і найчастіше так і буває) з поділом запасів за одиницями обліку.

Візьмемо для прикладу те саме підприємство, що продає товар (велику побутову техніку) і виробляє будівельні матеріали. При цьому для виробництва будматеріалів застосовують цемент різних марок. Імовірніше, для визначення собівартості проданого товару підприємство використовуватиме метод ідентифікованої собівартості. Він дозволяє визначити собівартість кожної проданої одиниці товару (якщо це побутова техніка, то у кожної одиниці є щонайменше заводський номер, якого достатньо для ідентифікації). А от для цементу такий метод застосувати просто неможливо. У цьому випадку найкраще підійде або метод ФІФО, або метод