Діяльність господарюючого суб'єкта може бути охарактеризована з різних сторін, проте в найбільш загальному випадку її можна представити як сукупність приток, що чергуються, і відтоків грошових коштів. Частина грошових потоків відноситься до характеристики діяльності підприємства з позиції короткострокової перспективи, інша частина характеризує цю діяльність в довгостроковому аспекті. Останнє пов'язане перш за все із загальною фінансовою структурою підприємства, ступенем його залежності від кредиторів і інвесторів.

Причина залучення позикового капіталу очевидна - бізнес має хороші (на думку його власників і фінансових менеджерів) можливості для реалізації деякого проекту, але не володіє в достатньому розмірі власними джерелами фінансування. Прибуток як найбільш доступний з джерел власних засобів обмежена, позиковий капітал - в принципі, немає. Крім того, прибуток - це не грошові кошти в буквальному розумінні, це джерело, а власне засоби, що втілюються з нею, розпорошені по різних активах. Тому прибуток не може бути використана безпосередньо для операцій фінансування, зокрема оплати придбання активів. Інша справа позиковий капітал; при його мобілізації виникають «живі» гроші, причому одноразово або в достатньо стислі терміни і в крупній сумі.

Разом з тим залучення позикового капіталу для посилення економічного потенціалу бізнесу не є якоюсь легкою процедурою: потрібне належне обгрунтування, та і власне процес мобілізації засобів може супроводитися обмеженнями правового і економічного характеру.

Справа, зокрема, в тому, що переважна частина джерел засобів платна, причому вартість джерела - це сума коштів, яку потрібно сплатити за можливість використання деякого об'єму ресурсів, виражена у відсотках до цього об'єму, залежить від загальної фінансової структури, тобто структури джерел засобів.

Залучення позикових засобів міняє структуру джерел, підвищує фінансову залежність бізнесу, збільшує асоційований з нею фінансовий ризик.

Джерела формування оборотних коштів в значній мірі визначають ефективність їх використання. Встановлення оптимального співвідношення між власними і привернутими джерелами, обумовленого специфічними особливостями кругообігу фондів в тому або іншому господарюючому суб'єктові, - важливе завдання управління.

В процесі формування оборотних коштів мають бути забезпечені права підприємства при підвищенні відповідальності за ефективне і раціональне використання оборотних коштів. Достатній мінімум власних і позикових засобів повинен забезпечити безперервність їх руху на всіх стадіях кругообігу. Це задовольняє потреби виробництва в матеріальних і грошових ресурсах, забезпечує своєчасні і повні розрахунки з постачальниками, бюджетом, банками і іншими господарськими ланками.

Власні оборотні кошти грають провідну роль серед джерел їх формування. Вони забезпечують майнову і оперативну самостійність підприємства, необхідну для рентабельної підприємницької діяльності. Власні оборотні кошти свідчать про ступінь фінансової стійкості підприємства, служать джерелом для формування нормованих оборотних коштів. Їх первинне формування відбувається у момент створення підприємства і утворення його статутного капіталу. При цьому використовуються інвестиційні засоби засновників. В процесі господарської діяльності власні оборотні кошти поповнюються за рахунок прибутку.

Прибуток прямує на покриття приросту нормативу оборотних коштів в процесі її розподілу. Економічно обгрунтована система розподілу прибутку насамперед повинна гарантувати виконання фінансових зобов'язань перед державою і максимально забезпечити виробничі, матеріальні і соціальні потреби підприємства.

Розвиток конкуренції викликає необхідність направляти чистий прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства, перш за все на розширення виробництва, його модернізацію і вдосконалення. Засоби, що додатково поступають, по суті не належать підприємству, тому їх не можна віднести до власних. Проте ці засоби постійно знаходяться в обороті і в сумі мінімального залишку використовуються для формування власних оборотних коштів.

До цих засобів відносяться наступні види:

мінімальна перехідна заборгованість по оплаті праці працівникам підприємства (рядок 624 баланси);

· резерв майбутніх витрат (рядок 650 балансу);

· мінімальна перехідна заборгованість бюджету і позабюджетним фондам (рядки 625, 626 балансу);

· засоби кредиторів, що поступають у вигляді передоплати за продукцію (рядок 627 балансу).

Засоби, що додатково поступають, є джерелом покриття власних оборотних коштів тільки в сумі приросту, тобто різниці між їх величиною на кінець і початок майбутнього року.

Одін із способів економії оборотного капіталу полягає у вдосконаленні управління матеріально-технічними ресурсами (запасами) за допомогою:

планування закупівель необхідних матеріалів;

· введення жорстких виробничих систем;

· використання сучасних складів;

· вдосконалення прогнозування попиту;

· швидкої доставки.

Другий шлях скорочення потреби в оборотному капіталі полягає в зменшенні рахунків дебіторів шляхом посилювання кредитної політики, в оцінці непотрібних фондів, які могли б бути використані для інших цілей, в оцінці рахунків, що пред'являються до оплати.

Третій шлях скорочення витрат оборотного капіталу полягає в ефективному використанні готівки. По банківських рахунках, на яких фірми тримають свої ліквідні активи, відсоток не сплачується. Проте інші ліквідні активи (короткострокові державні цінні папери, депозитні сертифікати, різновид одноразової позики, званий перекупочним угодою) приносять додатковий прибуток у вигляді відсотків.

Управління оборотними коштами підприємства припускає управління ними як грошовим фондом, що включає управління джерелами формування цього фонду і напрямами використання даних грошових коштів.

Як вже наголошувалося в даному розділі, основним джерелом поповнення власних оборотних коштів є чистий прибуток підприємства, основними напрямами використання якої є наступні напрями:

відрахування в резервний капітал;

· утворення фондів накопичення і фондів споживання;

· відвернення на добродійних і інші цілі;

· виплата дивідендів в акціонерних суспільствах.

Капіталізація чистого прибутку дозволяє розширювати діяльність підприємства за рахунок власних, дешевших джерел фінансування. При цьому знижуються фінансові витрати підприємства на залучення додаткових джерел.

Практика виробила ряд стратегій (підходів) до джерел грошових коштів підприємств, які використовуються для формування його оборотних коштів. При цьому оборотні кошти діляться на дві частини: постійну і змінну. Постійна потреба в оборотних коштах визначається планами роботи підприємства. Змінна, тобто додаткова потреба, обумовлюється поточною діяльністю, коли відбуваються відхилення від планів, наприклад неритмічність