Основною запорукою дійовості та ефективності громадського бюджетного контролю є відкритість і гласність бюджетного процесу, забезпечення доступу до інформації про бюджет кожному громадянинові. В Україні громадський контроль ще не набув належного значення. Власне, він має бути основним видом контролю, адже з фінансового погляду контролювати має насамперед той суб'єкт, який виділяє кошти. Громадськість повинна знати, на що і як витрачаються кошти бюджету, а державна влада мусить бути діловою, скромною, моральною та відкритою для громадського контролю. Бюджет держави формується головним чином за рахунок податків, носіями яких (незалежно від того, хто сплачує податки) є громадяни. Отже, основним суб'єктом бюджетного контролю мають бути громадяни, або, як їх визначають з фінансового погляду, платники податків. Якщо платникам податків не подобається бюджетна політика держави, то вони переобирають органи влади, домагаються відставки уряду. При цьому кожний громадянин може отримати вичерпну інформацію про бюджети. Має існувати збалансована система суперечностей: громадяни контролюють державу, держава — громадян, що і є основою оптимізації бюджету [55, c.96-98]

В державах з ринковою економікою сфера державного фінансового контролю забезпечує реалізацію фінансової політики держави. Державний фінансовий контроль розповсюджується тільки на ланки системи державних фінансів та охоплює тільки суспільну частину валового продукту. Це напередусім, складання та виконання державного бюджету, позабюджетних урядових фондів, місцевих фінансів та фінансів державних підприємств. Діяльність монополій та приватно-підприємницька діяльність є об'єктом державного фінансового контролю лише в частині дотримання фінансової дисципліни при виконанні монополіями державних замовлень, при наданні монополіям та приватним підприємцям субсидій та кредитів, при складанні ними податкових декларацій.

За сферу державного контролю виходить фінансовий контроль, що здійснюється у сфері діяльності монополій та приватного підприємництва самими власниками фінансового капіталу чи його окремих компонентів. Тут фінансовий контроль здійснюється найбезкомпроміснійшим, бо від його повсякденності та суворості безпосередньо залежить фінансова результативність діяльності самих власників капіталу. Кінцевою метою підприємницької діяльності в будь-якої сфері, як правило, є збагачення, тобто не що інше як зростання початкового капіталу.

Фінансовий контроль лише тоді виконує призначену йому роль, якщо ґрунтуватиметься на певних принципах. До їх числа належать:

· принцип законності, об'єктивності, поєднання державних, регіональних і приватних інтересів;

· принцип розподілу контрольних повноважень, який передбачає розмежування функцій ініціювання та виконання фінансового контролю між суб'єктами;

· принцип повноти охоплення об'єктів контролем, який досягається завдяки суцільному стеженню або вибірковій перевірці певних сегментів підконтрольних об'єктів;

· принцип достовірності фактичної інформації, дотримання якого забезпечує її відповідність реальним фінансовим ресурсам, процесам і результатам діяльності, які відображає ця інформація;

· принцип збалансованості контрольних дій, який передбачає узгодженість їхньої внутрішньої та зовнішньої спрямованості й забезпечує рівновагу фінансового контролю;

· принцип превентивності контрольних дій, завдяки якому досягається завчасне здійснення контролю з метою запобігання виникненню суттєвих відхилень фактичного здійснення фінансового процесу від встановлених норм;

· принцип самодостатності системи контролю, що передбачає наявність такого складу елементів контролюючої системи, який забезпечує ефективність її функціонування й розвитку;

· принцип ефективності, що передбачає пристосованість системи контролю до фінансової діяльності господарюючих суб'єктів і залежить від повноти виконання контролюючими суб'єктами таких основних вимог:

а) контроль має здійснюватися безперервно, регулярно й систематично;

б) бути своєчасним за терміном здійснення, старанним і повним щодо охоплення об'єктів контролю;

в) бути оперативним, дієвим, гласним і різнобічним;

г) принцип відповідальності, який передбачає відповідальність контролюючих суб'єктів за ефективність функціонування системи фінансового контролю та господарюючих суб'єктів за наслідки контрольних дій [13].

Контроль за державним бюджетом (спочатку за податками, пізніше — за видатками) має свою історію і давнє походження. Він виник історично як продукт боротьби законодавчої влади з виконавчою. У середні віки така боротьба мала форму протистояння між королями і представницькими органами феодальної знаті. Саме під впливом цього протистояння в Англії була прийнята знаменита Велика хартія вольностей, яка забороняла королю запроваджувати податки без згоди парламенту. Проте розпоряджатися витрачанням бюджетних коштів королі ще могли до 1688 р., коли Білль про права розширив повноваження парламенту і на контроль над видатками. Фінансові суперечності між королем і парламентом стали однією з причин Великої французької революції 1789 р., наслідки якої вийшли далеко за межі власне державних фінансів. Разом з громадянським суспільством, правовою державою, плюралістичною демократією в Європі поступово склалися вивірені структури контролю, пристосовані для запобігання зловживанням, для своєчасного виявлення порушень, покарання винуватих, захисту безпеки і достоїнства добропорядних громадян.

У перші роки американської незалежності в конфлікт із приводу свободи дій виконавчої влади щодо витрачання бюджетних коштів вступили Томас Джефферсон (1743—1826) і Олександр Гамільтон (1757—1804). Гамільтон, міністр фінансів у 1789—1795 рр., відстоював прерогативи уряду в розпорядженні федеральним бюджетом. Узяла гору позиція Джефферсона, президента США в 1801—1809 рр., прихильника повного контролю конгресу над бюджетом. Отже, в західних народів бюджетні питання були вагомим державотворчим чинником.

Не випадково найбільш розвиненою, багатоплановою сферою державного менеджменту, що складалася віками, по праву вважають систему державних фінансів і, зокрема, бюджетний процес. Адже бюджетний процес як засіб узгодження позицій виконавчої і законодавчої влади щодо державних доходів і видатків об'єднує процедури суспільного вибору пріоритетів державної політики, фінансове планування на майбутнє і виконання поточних бюджетів, передбачає контроль і підзвітність посадових осіб, владні повноваження яких урівноважені їх