Чинний План рахунків розмежовує рахунки, що забезпечують потреби фінансового та управлінського обліку: дозволяє створювати інформацію для різних рівнів управління, а також для зовнішніх користувачів. Крім того, він зумовлює зручне запам’ятовування рахунків і користування ними з ефективним застосуванням ЕОМ. Саме організація розробки робочого плану рахунків і підпорядкована цілям обробки облікової інформації здебільшого в автоматизованому режимі, хоч і для ручної обробки інформації такі дії бухгалтерії теж потрібні.

Розробка робочого плану рахунків полягає у складанні систематизованого переліку об’єктів поточного обліку. В ньому кожному об’єкту, групі, підгрупі, субпідгрупі присвоюють порядковий номер. Виходячи з порядкового номера об'єкта найбільшої групи, номерів груп, установлюють номер для кожного об’єкта і записують його в перелік. Скористаємося прикладом із літературного джерела [23], в якому розглядається такий об’єкт обліку як основні засоби. В ньому, зокрема, вказується: Якщо, наприклад, порядковий номер останнього об'єкта в основних засобах у найбільшій субпідгрупі буде 100 або вище, але не більше 999, то номер першого за списком об’єкта в першій групі, першій підгрупі й першій субпідгрупі буде 111 001, другого об’єкта, відповідно, - 111 002 і т.п. Цей номер буде також номером для побудови аналітичного обліку і разом з тим інвентарним номером [23, с. 48].

1.2. Нормативно-правова база організації фінансового обліку і аналізу господарської діяльності на підприємстві сфери послуг

Вивчення цієї теми передбачає розуміння політики обліку у контексті її організації. Під політикою обліку розуміють сферу діяльності державних органів (наприклад, Управління методології бухгалтерського обліку Міністерства фінансів України) або інститутів, утворених через державні та міжнародні об'єднання бухгалтерів, спрямовану на нормалізацію або стандартизацію бухгалтерського обліку. Її реалізація проводиться через певні правила, стандарти, методологічні норми з метою визначення загальних і докладних принципів функціонування обліку в даній країні або на міжнародному рівні на певний період.

Фінансовий облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Регулювання обліку в Україні здійснюється за допомогою нормативних документів міністерства фінансів, Держкомстати- стики, головної державної податкової служби, Національного банку та інших державних органів. Нормативні органи регламентують як об’єкти обліку, так і схему кореспонденції рахунків.

Система нормативного регулювання бухгалтерського обліку в Україні представлена чотирьма рівнями, кожен з яких охоплює наступні документи які показані на рис.1.3.

Рисунок 1.2. Рівні системи нормативного регулювання бухгалтерського обліку в Україні

З 01.01.2000 р. основними нормативно-правовими актами з бухгалтерського обліку в Україні, є:

1. Закону України від 16.07.99 р. №996-ХIV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” [1, с. 3];

2. Національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку (далі - П(С)БО) [10, c. 120];

3. Порядок подання фінансової звітності, затверджений постановою кабінету Міністрів України від 28.02.2000 р. №419 [12 c. 49].

4. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань та госпо-дарських операцій підприємств і організацій [6 c. 3-13] та розроблена до нього Інструкція із застосування, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 3О.11.99р. №291 [7 c. 14-64].

Державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні здійснюється з метою створення єдиних правил фінансової звітності, які є, як зазначалося раніше, обов’язковими для всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користувачів, а також з метою вдосконалення обліку та фінансової звітності.

Відповідно до Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” [1, с. 3] регулювання питань методології обліку та складання фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує відповідні національні положення, нормативно-правові акти, стандарти бухгалтерського обліку.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції відповідно до специфіки галузі розробляють на базі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку методичні рекомендації щодо їх застосування. При Міністерстві фінансів діє методологічна рада з бухгалтерського обліку, завданням якої є: розроблення та вдосконалення положень (стандартів) обліку, поліпшення організації, форм і методів обліку, методологічного забезпечення сучасних технологій обробки облікової інформації, а також вирішення питань підготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів-бухгалтерів.

Протягом цих років були розроблені 34 Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, які регулюють методологічні засади ведення обліку окремих об’єктів — активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій [10, c. 120].

Ці положення (стандарти) є основними нормативними актами, які регулюють методологічні основи обліку.

Перелік
положень (стандартів) бухгалтерського обліку: 

П(С)БО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності” затверджено: березень 1999 р., упроваджено січень 2000 р.  Цим Положенням (стандартом) визначаються мета, склад і принципи підготовки фінансової звітності та вимоги до визнання і розкриття її елементів. Норми цього Положення (стандарту) слід застосовувати до фінансової звітності підприємств, організацій та інших юридичних осіб (далі - підприємства) усіх форм власності (крім бюджетних установ) і консолідованої фінансової звітності.

П(С)БО 2 “Баланс”. Цим Положенням (стандартом) визначаються зміст і форма балансу та загальні вимоги до розкриття його статей. Норми цього Положення (стандарту) застосовуються до балансів підприємств, організацій та інших юридичних осіб (далі - підприємства) усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ).

П(С)БО 3. “Звіт про фінансові результати”. Цим Положенням (стандартом) визначаються зміст і форма Звіту про фінансові результати, а також загальні вимоги до розкриття його статей. Норми цього Положення (стандарту)