Прибуток – чистий дохід підприємства за певний проміжок господарчої діяльності за вирахуванням обов’язкових витрат, виплат акціонерам та всіх резервних відрахувань на покриття комерційного та промислового ризику [20]. Таке визначення прибутку відповідає і поняттю “чистий прибуток”. Термін “валовий прибуток” часто використовується для визначення сумарного перевищення продажів над купівлями. З точки зору обліку за результатом прибуток (чистий) відповідає тій частині виробленій продукції, яка залишається після забезпечення покриття експлуатаційних витрат і необхідних відрахувань до резервних фондів. У балансі підприємства його використовують для вирівнювання пасиву з перевищуючим його активом. Він записується в строку “чистий результат за звітний період” (зі знаком +) і завжди фігурує в пасиві.

В традиційному та елементарному розумінні прибуток виступає як найбільш значимий і практично єдиний показник успіху підприємства та гарного управління їм. В той же час існує цілий ряд моментів, які спонукають внести певні нюанси в цю точку зору, а саме:

1) динамічне підприємство, яке здійснює капіталовкладення, примушене нести все зростаючи постійні витрати, які впливають на наступні результати;

2) складні протиріччя між багаточисельними учасниками діяльності підприємства і їх інтересами (генеральна дирекція, правління підприємства, адміністративний апарат, працівники, акціонери) мають різні наслідки з точки зору формування і розмірів прибутку;

3) великі податки підштовхують підприємства до обмеження прибутку і утворенню можливо більших резервів – існуючих або прихованих, - які не підлягають оподаткуванню;

4) сама податкова система в прагненні заохочувати інвестиції шляхом надання різноманітних пільг сприяє зменшенню прибутку в якості базової основи оподаткування.

Із врахуванням цієї сукупності факторів визначення прибутку часто виявляється не стільки простою констатацією дохідності підприємства, скільки результатом взаємодії різних правил та складних рішень, в тому числі іноді і прагнення підприємства скоротити ту частину плодів своєї діяльності, яка обкладається податками в інтересах всього суспільства.

Прийняті заходи по участі робітників в прибутках підприємства змусили уточнити склад прибутку. Можна констатувати, що в більшості випадків воно ототожнюється з доходом.

Дуже важко надати чітке бухгалтерське визначення прибутку. Цілком очевидно, що ці труднощі пов’язані з його розподілом між учасниками операцій і з цієї причини бухгалтерська проблема невіддільна від політичної. Саме тому поняття прибутку краще визначати залежно від того, кому він передається та ким присвоюється. Межі прибутку визначаються способами його використання. Він іде на сплату дивідендів акціонерам за вкладеним капіталом; на створення резервів; на додаткові інвестиції, які покриваються самофінансуванням (збільшення активів). Прибуток можна також використовувати і на підвищення заробітної плати, на видачу премій або додаткових витрат, пов’язаних з “підвищенням рівня добробуту підприємства”. Економісти-класики (зокрема, Жан-Батіст Сей) проводили елементарне розмежування між валовим та чистим прибутком, отримуваним вирахуванням із брутто-прибутку таких складників:

відсотка, який підприємець міг би мати від вкладення капіталу не в своє, а в інші підприємства; орендної плати, котру можна було б отримати за здавання нерухомості;

еквівалента заробітної плати, яку підприємець отримував би, працюючи на іншому підприємстві [34, с. 540].

Сума, яка залишається після цих вирахувань, являє собою свого роду “премію за підприємництво”, винагороду за ініціативу та ризик особі, яка вирішила створити своє підприємство. Подібний аналіз , що застосовується до більшості малих індивідуальних підприємств, в котрих головна роль належить підприємцю, в меншій мірі підходить для розгляду феномена прибутку великих підприємств, але може служити відправною точкою для оцінки можливостей створення або згортання малих та середніх підприємств. При цьому він дозволяє побачити специфічність прибутку, який уявляє собою спосіб отримання доходу, відмінного, однак, від заробітної плати, ренти або відсотків.

Якщо прибутки акціонера можна в певній мірі прирівнювати до отримуваних відсотків, то між прибутками малого підприємця та великого підприємства (прибуток установи, а не фізичної особи), не дивлячись на існуючі відмінності, є одне спільне: і в тому і в іншому випадках – це компенсація за ініціативу, за ведення справи або правильну політику управління підприємством.

На думку ліберальних економістів, прибуток служить компенсацією за позитивні дії, які є невід’ємними від підприємництва. Наприклад, Шумпетер [34, с. 620], ім’я якого пов’язане зі з’ясуванням значення інновацій, вважав, що прибуток – це винагорода за їх вступ, яке дозволяє господарюючим суб’єктам створювати підприємства, ринки, сприяти прогресу. На думку більшості прихильників класичної економічної теорії, прибуток – це в першу чергу винагорода за ризик, за можливі втрати в умовах ринкової невизначеності. Більш сучасні аналітики дивляться на справу інакше і роблять натиск на зв’язок між прибутками та перспективами, які відкриваються перед підприємцем. Ці перспективи можуть носити кон’юнктурний характер: вигода від різкого зросту цін на сировину для підприємства, що володіє його запасами, або від їх пониження – для підприємства, яке купує сировину. Джерелом прибутку може стати також розрив між мінливими цінами на продукцію підприємства та заробітною платою. Перспективи можуть бути і структурними, пов’язаними з місцем підприємства в економічному житті, що дозволяє йому використати найсприятливіші обставини і отримати певні переваги в торгах (зокрема, з державною владою) або просто завдяки послабленню конкуренції.

Таким чином всі складники прибутку пов’язані з підприємництвом, але їх обґрунтованість змінюється залежно від того, відноситься він до функції творення (передбачаючи ініціативу, інновації, ризик) або підтримує вже досягнуте положення, захищене підприємницькою діяльністю (монополія, картельне погодження, рента).

Згідно з традиційним марксистським аналізом, джерелом прибутку служить присвоєна підприємцем додана вартість – різниця між заробітною платою (яку підприємець прагне понизити)