Аналіз Маркса дозволив виявити надмірний необґрунтований прибуток, здобутий підприємцем зі свого положення в економічному житті. Однак сьогодні, розглядаючи цю проблему необхідно приймати до уваги досвід соціалістичних країн. Розвиток системи соціалістичного планування (зокрема, в Угорщині, а потім в СРСР) призвело до визнання того, що і соціалістичне підприємство має право вільно розпоряджуватись частиною прибутку. Це говорить про те, що без перспективи отримання якоїсь, навіть обмеженої, винагороди, підприємство втрачає динамічність і відчуває труднощі в роботі [43, c. 378].

Ці аналізи та накопичений досвід дозволяють виділити в розумінні прибутку головне, те, що узаконено практикою і не залежить від ідеології або політики. Треба виходити з наступного:

- мінімум прибутку невідокремлений від функції підприємництва;

- ця функція передбачає здібність та бажання організовувати та забезпечувати функціонування виробничої одиниці. Це прагнення реалізується певним керуючим органом та пов’язано з тим, що, складаючи частину загальної структури , виробнича одиниця має можливість будувати сприятливі для себе прогнози. Прибуток – це знак очікуваного успіху, а надія на його отримання служить стимулом діяльності;

- величина прибутку, його обґрунтованість та розподіл можуть суттєво змінюватись в залежності від підприємства, ситуації, економічної системи. Але важливе не те, як називати прибуток, а те , що підприємство може виникнути та розвиватися тільки тоді, коли очікується отримання якоїсь винагороди. При відсутності інших стимулів та інших підходів такою винагородою для підприємства в теперішній час служить категорія фінансового надходження, яка має назву прибуток;

- прибуток може вважатися ознакою виробничої одиниці, навіть якщо мова не йде про ринкову або капіталістичну економіку, у випадку коли колектив робітників погоджується, щоб ця частка загального збагачення надходила безпосередньо виробникам. Крім того, може бути створена децентралізована інстанція для прийняття рішень стосовно використання прибутку та його розподілу. Але і в цьому випадку мова йде про ознаку, винагороду та стимул виробничої одиниці, або підприємства.

Правила розподілу прибутку залежать від юридичної форми підприємства.

В індивідуальних підприємствах прибуток складає дохід підприємця та знаходиться в його розпорядженні.

Визначення показників фінансових результатів діяльності підприємств у різних джерелах (законодавстві, нормативних документах директивних органів, економічній літературі) ґрунтується на різних економічних чинниках, які мають місце в господарській діяльності і впливають на величину фінансового результату.

В одних джерелах фінансові результати діяльності визначаються як категорія політекономії – узагальнені джерела формування прибутку або збитку (додана вартість, земля, капітал) [ 43, 64].

В інших джерелах (переважно нормативних) у визначення фінансового результату господарської діяльності викладено методику його розрахунку: прибуток або збиток як різниця між доходами і витратами. При цьому доходи і витрати формуються за сферами діяльності, їх склад визначається директивними органами і встановленою методикою розподілу результату діяльності. Наприклад, визначається, які витрати формують фінансовий результат діяльності, інші відносяться за рахунок одержаного фінансового результату.

На думку автора, самі по собі окремі чинники (земля, праця, капітал) фінансового результату не дають і за відсутності господарської діяльності фінансовий результат також відсутній. Він виникає при поєднанні цих факторів у процесі господарської діяльності на підприємствах залежно від галузевого спрямування. В окремих галузях (на підприємствах) фінансовий результат діяльності може мати від’ємне значення, що відображає перерозподіл одержаного фінансового результату певної діяльності. Якщо одне підприємство (галузь) в результаті діяльності збиткове, то прибутковим є інше підприємство (галузь). Власність на капітал має вартість його продажу, якщо власник капіталу не здійснює виробничу діяльність. Під час продажу (оренди) капіталу виникає вартість, яка є прибутком для власника капіталу і елементом виробничих витрат для покупця, який організує виробничий процес, торгівлю, іншу діяльність. Фінансовий результат у господарській діяльності покупця буде зменшений на вартість придбаного капіталу для цієї діяльності, тобто маємо перерозподіл прибутку між продавцем і покупцем капіталу [46, c. 387].

Згідно проведеного дослідження вважаю доцільним розглядати фінансо-

ві результати господарської діяльності (прибуток, збиток) окремо як економічну категорію і окремо як методику визначення результату діяльності для конкретного суб’єкту діяльності (підприємства, галузі, тощо).

Як економічна категорія фінансовим результатом діяльності є додана вартість, яка створена працею робітників в результаті господарської діяльності (теорія А. Сміта, Д. Рікардо, К.Маркса).

Згідно з цією теорією працею робітників у господарській діяльності створюється додатковий продукт – додана вартість, яка розподіляється на заробітну плату і прибуток. Заробітна плата є елементом витрат виробництва і собівартості продукції, прибуток – залишкова частина доданої вартості, яка підлягає додатковому розподілу (нарахування дивідендів акціонерам, тощо) [51, c. 132].

Співвідношення між заробітною платою і прибутком на конкретному підприємстві можуть бути різними залежно від особливостей економічної політики держави, галузі, підприємства.

Висновки до розділу I

Організація - це один із найбільш відповідальних етапів створення підприємства та підготовки його до ефективної діяльності. Для того, щоб процес організації бухгалтерського обліку відбувся, потрібно щоб власник підприємства застосував заходи, які були б направлені на забезпечення реєстрації фактів господарського життя, їх узагальнення з метою отримання необхідної інформації для складання звітності та прийняття управлінських рішень. Провести свої заходи він може лише через головного бухгалтера, якому делегує відповідні повноваження.

Оскільки у теорії і практиці ми дуже часто чуємо словосполучення “організація обліку” і “ведення обліку”, то потрібно з’ясувати, що є між ними спільного, а що відмінного. Наприклад якщо власник або керівник підприємства веде особисто облік або замовляє цю роботу у спеціалізованих фірмах, то на такому підприємстві, як правило,