Основна характерна особливість ПДВ полягає в тому, що суб’єкт господарювання, зареєстрований як платник ПДВ, який придбаває товари (послуги) для їх використання у господарській діяльності, має право на вирахування із суми податку, нарахованого при здійсненні продажу, суми податку, сплаченого при придбанні оборотних і основних активів – застосувати так званий “метод податкового кредиту”. Правило податкового кредиту позбавляє ПДВ кумулятивного ефекту, виключаючи сферу господарської діяльності із оподаткування, та дозволяє рівномірно розподілити податкове навантаження на всі етапи виробництва й розподілу товарів.

ПДВ має цілий ряд суттєвих переваг і недоліків (див. рис. 1.2).

Рис 1.2. Переваги і недоліки ПДВ

Таким чином, розглянувши податок на прибуток та ПДВ, можна зробити висновок, що податкова система України потребує подальшого вивчення, аналізу і реформування для усунення недоліків та максимізації переваг в розрізі даних податків.

1.3. Зміст і проблеми нормативно-правового забезпечення обліку і аудиту податку на прибуток та податку на додану вартість

Все чинне законодавство, що діє на території України, має ієрархічну будову, і поділяється наступним чином:

- нормативно-правові документи (Конституція України, кодекси, закони, нормативні акти Президента, Верховної Ради і Кабінету Міністрів, акти міністерств і відомств, роз’яснення та повідомлення органів влади, акти органів судової влади тощо);

- документи органів місцевої влади (документи обласних, районних, міських, селищних та сільських рад, Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя).

Відповідно до такої ієрархії відбувається і регулювання податкової системи та її елементів, зокрема податку на прибуток та ПДВ.

Відповідно до статті 67 основного державного закону – Конституції України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР – “кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом“ [1].

Структура податкової системи законодавчо закріплена Законом України „Про систему оподаткування” від 25 червня 1991 року № 1252-XII. Цей Закон визначає також принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників.

Згідно з чинним законом усі податки і збори поділяються на загальнодержавні і місцеві. Відповідно до нього податок на прибуток та ПДВ відносяться до загальнодержавних податків.

Облік податку на прибуток та ПДВ регламентуються відповідно Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств“ від 22 травня 1997 року №283/97-ВР та Законом України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР.

Дані закони визначать платників даних податків, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, порядок обліку, звітування та внесення податків до бюджету.

Слід зауважити, що в Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств“ знаходить відображення поняття “податковий облік”, а саме у статті 11 “Правила ведення податкового обліку”. Проте самих правил у цьому законі, на жаль, законодавець й досі не прописав. Стаття 11 містить всього три пункти:

- щодо визначення податкових періодів;

- щодо визначення дати збільшення валових витрат;

- щодо визначення дати збільшення валових доходів.

Звичайно, положення цих трьох пунктів не можна вважати “правилами” ведення податкового обліку.

Недбалість законодавців щодо порядку ведення податкового обліку ще більше характерна для обліку податку на додану вартість. У Законі України “Про податок на додану вартість” взагалі не згадується про податковий облік як такий. Єдиним посиланням можна назвати положення останнього абзацу п. 1.2 цього закону про те, що порядок податкового обліку результатів спільної діяльності встановлюється центральним податковим органом.

За логікою, якщо базове поняття, до якого відноситься термін “податковий облік”, не описано в спеціальних законах про оподаткування, слід було очікувати його характеристику в одному з базових законів про систему оподаткування, а саме у Законах України “Про систему оподаткування” або “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами”. Проте і в цих законах немає навіть натяку на правила та/або порядок його ведення платником податків. Більше того, норми зазначених законів не делегували права встановлювати правила податкового обліку до компетенції центрального податкового органу країни (ДПАУ).

Використовуючи свої повноваження, ДПАУ розробила для окремих операцій та окремих категорій платників податків деякі положення. В основному вони стосуються питань відображення і сплати податків при специфічних операціях (довгострокових контрактах тощо) та порядку складання декларацій. Спеціальним нормативним актом з податкового обліку можна назвати лише “Порядок заповнення податкової накладної” від 30 травня 1997 року №165, який регламентує порядок ведення первинного документа тільки з одного податку – ПДВ [49, с.48].

Не варто також забувати, що із прийняття Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” 16 липня 1999 року №996-ХІV, відбувся перехід підприємств і організацій України на систему бухгалтерського обліку та звітність, засновану на національних Положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку (далі – П(С)БО), що відповідають Міжнародним стандартам бухгалтерського обліку. Згідно із цим законом бухгалтерський облік став обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством з метою надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства [45, с.56].

Бухгалтерський облік податку на прибуток та ПДВ регламентується зокрема такими П(С)БО, як 11 “Зобов’язання”, 15 “Дохід”, 16 “Витрати”, 17 “Податок на прибуток” [9-12].

П(С)БО 17 “Податок на прибуток” від 28 грудня 2000 року №353 визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати, доходи, активи і