Попередільний метод застосовується в масових виробництвах обробних галузей промисловості, у яких готова продукція виходить шляхом поступової переробки вихідної сировини і матеріалів, що проходять ряд послідовних, технологічних перериваних самостійних переділів з одержанням після кожного переділу закінчених напівфабрикатів, що можуть бути частково реалізовані на сторону. Ця обставина вимагає обов'язкового системного калькулювання не тільки кінцевої готової продукції, але і всіх проміжних напівфабрикатів власного вироблення.

Прикладом підприємства, де застосовуються по передільний метод є підприємства чорної, кольорової металургії, текстильної, м'ясної, масложирової, цукрової, хутряної й іншої галузей промисловості. Облік прямих виробничих витрат при цьому методі організується в розрізі відповідних переділів, а усередині них - по чи видах однорідним групам продукції; непрямих у цілому по переділах, а усередині них - по видах продукції (напівфабрикатів).

По замовний метод застосовується в індивідуальних дрібносерійних виробництвах з механічними процесами обробки матеріалів, а також у виробництвах, де виготовляються досвідчені зразки продукції і виконуються ремонтні й експериментальні роботи (суднобудування, важке машинобудування, ремонтні цехи і заводи, індивідуальне пошиття одягу, взуття й ін.).

Оптимальною рисою цього методу є те, що усі виробничі витрати враховуються тут у розрізі окремих виробничих замовлень, що відкриваються на заздалегідь визначену кількість виробів (одне чи декількох виробів) відповідно до замовлень покупців (замовників). Об'єктами калькулювання є: а) або один закінчений одиничний виріб (робота) в індивідуальному виробництві, б) або дрібна партія (серія) однорідних виробів у дрібносерійному виробництві. Усі прямі виробничі витрати цехів при по замовному методі враховуються в розрізі окремих замовлень по затвердженій номенклатурі статей калькуляції, без підрозділу на окремі стадії обробки і незалежно від складності технологічного процесу непрямі витрати цехів і підприємства в цілому збираються на відповідних збирально - розподільних рахунках і потім непрямим шляхом розподіляються між окремими замовленнями. Усі витрати по незакінчених замовленнях відбиваються в обліку як незавершене виробництво. Для створення можливості щомісячного визначення собівартості в індивідуальному і дрібносерійному виробництвах із довгими технологічними циклами замовлення можуть відкриватися на окремі вузли виробів, заплановані до випуску протягом місяця.

Нормативний метод є найбільш зробленим і діючим методом обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції. Він застосовується на підприємствах із серійним, крупно серійним і масовим характером виробництва, у яких продукція створюється шляхом механічної обробки і зборки великої кількості деталей, вузлів, напівфабрикатів, паралельно виготовлених з різних видів вихідних матеріалів (машинобудування і металообробка, швейна, взуттєва, меблева, інструментальна, електротехнічна й інша галузі промисловості). Основними перевагами нормативного методу є:

Строге попереднє по детально – по операційне нормування всіх основних витрат на виробництво і складання уточнених, підтверджених відповідними розрахунками, кошторисів витрат по обслуговуванню виробництва і керуванню. Розроблені і затверджені поточні (діючі) норми витрат, обумовлені технологічними процесами і спираються на передовий досвід, застосовуються в увагу при оцінці і використанні сировини і матеріалів у виробництві, оплаті виконаних робіт, оцінці шлюбу, залишків незавершеного виробництва й ін.

Установлені поточні нормативи не є величинами постійними, вони можуть зміняться під впливом упровадження нової техніки, удосконалювання технологічних процесів і організації виробництва, росту продуктивності праці й інших факторів. Уводити нові норми рекомендується з першого числа відповідного місяця (кварталу), щоб по нових змінених нормах перерахувати лише залишки незавершеного виробництва і виявити суму від зміни норм і її вплив на собівартість продукції поточного і наступних періодів.

Для здійснення нормативного обліку і калькулювання фактичної собівартості продукції на основі діючих на початок місяця норм основних витрат і кошторисів витрат по обслуговуванню виробництва і керуванню складаються нормативні калькуляції собівартості окремих видів продукції, вироблюваних на підприємстві нормативні калькуляції можуть складатися послідовно на деталі, вузли, складальні з'єднання і вироби в цілому. На деталі, вузли розробляються тільки по статтях основних витрат, а на виріб у цілому - по всіх статтях основних і накладних витрат використовується для нарахування фактичної собівартості окремих видів продукції шляхом алгебраїчного підсумовування нормативних витрат з виявленням поточному обліку відхиленнями від норм і змінами норм. На деталі, вузли для оцінки шлюбу і незавершеного виробництва.

Нормативні калькуляції використовуються для контролю за зниженням витрат шляхом порівняння нормативних калькуляцій на різні дати, а також для контролю за виконанням планових завдань по собівартості.

Сполучення різних ознак об'єктів обліку витрат і калькулювання собівартості с в умовах застосування методів вимагає для калькуляційних робіт використовувати наступні прийоми: 1) нормативний спосіб калькулювання; 2) спосіб підсумовування витрат; 3) спосіб прямого розрахунку; 4) комбінований спосіб; 5) спосіб виключення витрат на побічну продукцію; 6) спосіб пропорційного розподілу витрат.

Під прийомом калькулювання розуміють розподіл витрат, врахованих на визначеному об'єкті, між різними об'єктами калькулювання.

Нормативний метод застосуємо тоді, коли об'єктом обліку витрат виступає група однорідних виробів, і облік організований по цьому методі. Підставою для складання звітної калькуляції одиниці виробу служать дані про його нормативну собівартість і індекси відхилень від норм, змін норм, обчислені в зведеній відомості як відношення загальної сум відхилень по групі однорідних виробів до їхній нормативний собівартості по кожній статті калькуляції.

Спосіб підсумовування витрат є основним у видобувних галузях, енергетику при обліку витрат по процесах і виробничих ділянках, у машинобудуванні - при обліку витрат вроздріб чи виробів машино комплектам і вузлам. Спосіб виключення витрат на побічну продукцію