Облік витрат по процесах без калькулювання проміжних продуктів має місце на пивоварних заводах (крім солоду, який калькулюється) і заводах вогнестійкої цегли, на ряді підприємств хімічної, текстильної, хутряної промисловості тощо.

Безнапівфабрикатний метод простіший і менш трудомісткий, ніж напівфабрикатний. Його основна перевага полягає у відсутності будь-яких умовних розрахунків, які розшифровують витрати попередніх цехів та переділів, що підвищує точність калькулювання. Тому з точки зору достовірності та точності калькулювання такий варіант попроцесного калькулювання кращий.

Безнапівфабрикатний варіант обліку не позбавлений і недоліків. Перший з них полягає в тому, що його використання передбачає інвентаризацію незавершеного виробництва відразу в усіх цехах, оскільки витрати на незавершені продукти обліковуються за місцями їх виготовлення до випуску готової продукції. Інший недолік полягає в тому, що безнапівфабрикатний метод обліку не дозволяє визначити собівартість напівфабрикатів при передачі їх з одного переділу в інший. А це необхідно в тих випадках, коли напівфабрикати власного виробництва реалізуються підприємством на сторону.

Варіанти попроцесного обліку з калькулюванням проміжного продукту і без калькулювання проміжного продукту зумовлені особливостями організації виробництва, характером продукту, що виготовляється.

При напівфабрикатному способі калькуляція собівартості складається окремо на продукцію кожного переділу, а при безнапівфабрикатному тільки на готову продукцію.

3.Змінні витрати та проблеми їх обліку.

Калькулювання неповних (змінних) витрат грунтується на визначенні неповної собівартості продукції. При застосуванні цієї системі до собівартості продукції включають лише змінні виробничі витрати. Принципова відмінність між калькулюванням повних та неповних витрат полягає у способі врахування постійних виробничих накладних витрат. При застосуванні системи обліку змінних витрат не включаються до собівартості, а розглядаються як: витрати періоду не тільки операційні витрати (на управління і збут тощо), але й постійні виробничі витрати .Калькулювання неповних витрат або як його ще називають - "директ-костинг" почали застосовувати в Україні з прийняттям Національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Методи калькулювання нерозривно пов'язані зі способами обчислення собівартості продукції. Кожному способу аналітичного групування - витрат відповідає певний спосіб визначення собівартості.

На сьогодні зростає потреба товаровиробників в інформації про витрати на виготовлення виробів та їх реалізацію, не викривлених в результаті розподілу непрямих витрат. Таку інформацію, у вигляді даних лра калькулювання собівартості продукції на основі змінних витрат надає система управлінського обліку директ-костинг - калькулювання прямих витрат), яка вперше почала застосовуватись на початку 50-х років на промислових підприємствах США та Інших капіталістичних країн. Вона грунтувалась на словосполученні "директ кост план". Ця система була описана в методиці калькулювання витрат виробництва на підприємстві Джонатаном Гаррісоном в 1936р. Він пропонував відокремлювати непрямі накладні витрати від звичайних виробничих витрат з метою отримання місячного звіту про прибутки і збитки, який покаже залежність обсягу прибутку від зміни обсягу реалізованої продукції.

Оскільки більша частина обмеженої собівартості є змінними витратами, таку систему ще називають калькулюванням змінних витрат.

Директ-костинг (калькулювання змінних витрат) - це система Обчислення собівартості тільки на основі прямих (змінних) виробничих витрат.

Метод директ-костинг базується на тому, що всі витрати поділяються на прямі і непрямі. Прямі витрати безпосередньо відносяться на той чи інший вид виробу. Непрямі витрати є накладними по відношенню до виробу

Сформулюємо основні ознаки директ-костингу:

- собівартість калькулюється тільки на основі прямих змінних виробничих витрат; решта витрат - постійних виробничих і невиробничих покривається за рахунок загального доходу фірми;

- управлінський і фінансовий облік інтегровані;

- в процесі калькулювання визначається маржинальний дохід.

Виробнича собівартість виготовленої і реалізованої продукції формується лише зі змінних виробничих витрат, що знаходяться у прямій залежності від технологічного процесу та організації виробництва. За способом віднесення на собівартість продукції вони в основному є прямими, тому легко піддаються нормуванню на одиницю продукції, що випускається.

За змінними витратами оцінюються також залишки готової продукції на складах на початок І кінець звітного періоду, а також незавершене виробництво. Постійні витрати не пов'язані безпосередньо з виробничим процесом і тому не включаються до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг). Ці витрати збираються на окремому рахунку і по закінченні звітного періоду повністю (без розподілу за видами продукції) списуються на зменшення прибутку від реалізації продукції, що отримана в даному звітному періоді Однак, складність розробки методу точного розподілу витрат полягає в тому, що витрати, які є змінними в одному випадку, в іншому можуть бути постійними. Наприклад, заробітна плата оператора обладнання - це змінні витрати, але при угоді про гарантовану річну плату вона може відноситись до постійних витрат. Витрати на електроенергію в усіх галузях вважались постійними, крім ливарного виробництва, де споживання енергії електропіччю змінювалось залежно від потреб виробництва. Тобто, будь-які витрати можуть бути постійними або змінними залежно від виду діяльності.

Щодо постійних витрат, то слід також відмітити, що відмова від розподілу цих витрат дозволяє уникнути використання умовних баз або коефіцієнтів розподілу, які обов'язково містять елемент суб'єктивності та цілком можуть призвести до викривлення реальної картини співвідношення доходів та витрат по окремих підрозділах або продуктах (роботах, послугах) підприємства. Це викривлення, в свою чергу, може призвести до помилок при оцінці ефективності діяльності підрозділів або рентабельності продуктів (робіт, послуг) та прийнятті управлінських рішень.

Як правило, на промислових підприємствах немає єдиного положення про класифікацію виробничих витрат на постійні і змінні. В зв'язку з цим кожен підприємець здійснює класифікацію виробничих витрат на власний розсуд. Це дає можливість маневрувати звітними даними за рахунок свідомого віднесення частини змінних витрат до постійних. Так, при збільшенні суми постійних витрат розмір доходу фірми зменшується, оскільки