Нормативні калькуляції, що складалися при розглянутих вище методах обліку, давали більш-менш точні дані для контролю за умови додер-жання передбачуваного обсягу виробництва. Од-нак якщо відбувалися зміни в цьому показнику, витрати згідно з зробленими розрахунками могли значно відрізнятися від фактичних. Це пояснюєть-ся наявністю постійних і змінних витрат. Такий поділ є основою застосування ще одного методу, який набув значного поширення в розвинених кра-їнах, а саме методу директ-костінг. Особливіс-тю цього методу обліку і контролю виробництва є те, що контроль здійснюється лише за прямими витратами, тобто витратами, які стосуються конк-ретного центру витрат (центру прибутку) чи госп-розрахункового підрозділу.

Більшість авторів поділ витрат на постійні і змінні пов'язують з визначенням точки беззбит-ковості. На нашу думку, цей момент має велике значення під час нормування витрат, оскільки дає змогу більш точно запрограмувати суму ви-трат, визначити економію чи перевитрати та роз-раховувати маржинальний дохід. Однак прицьому потрібно врахувати деякі особливості фун-кціонування директ-костінг за сучасних умов. А.Павленко та М.Чумаченко зазначають, "що ступінь відхилення розрахункових результатів за моделлю залежить від ряду факторів. Серед них варто назвати такі: діапазон зміни показників в обсягу реалізації; питома вага у витратах постій-них витрат; період, за який проводиться аналіз; зміна асортименту реалізованої продукції; зміна цін і рівня інфляції". У доповнення ці автори посилаються на К.Друрі, який досліджує низку допущень при визначенні точки беззбитковості, а саме: всі інші змінні залишаються незмінними; єдиний виріб або постійна номенклатура реалізо-ваних виробів; прибуток розраховується за змін-ними витратами; сукупні витрати і сукупний до-хід є лінійними функціями обсягу виробництва; витрати можна точно розподілити на постійні та змінні.

На нашу думку, це припущення треба доповни-ти, зважаючи на деякі особливості технологічного процесу, зокрема: по-перше, вироблена продукція не відповідає товарній, наприклад, у тваринництві продукцією звітного періоду при відгодівлі тварин є приріст живої маси, а товарною — жива маса; по-друге, наявність побічної та супутньої продукції, отриманої в одному виробничому процесі, наприк-лад молоко і приплід у молочному скотарстві; по-третє, вихід продукції вимірюється кількома пока-зниками, наприклад, обсяг перевезень вантажним автотранспортом вимірюється в тонно-кілометрах та в годинах роботи тощо.

Незважаючи на те, що методика нормування і обліку витрат директ-костінг має низку переваг, для деяких виробництв вона, не придатна через особливості технологічного процесу. Це виявля-ється в тому, що вихід продукції визначається не тільки кількістю спожитих ресурсів, матеріалів та праці, а й іншими факторами, наприклад, завдан-ня щодо виробництва 6000 ц зерна може вирішу-ватися шляхом засіву 200 га при врожайності ЗО ц з 1 га або 250 га при врожайності 24 ц. Витрати при цьому будуть різними, оскільки частина їх за-лежить від кількості продукції, частина - від площі, а частина взагалі не залежить від зазначе-них факторів. Іншими словами, в окремих вироб-ництвах всі витрати поділяються не на дві групи, як це передбачено системою директ-костінг, а на три: змінні, які безпосередньо визначаються вихо-дом продукції; умовно-змінні, які залежать відіншого показника, який може впливати, в свою чергу, на кількість продукції; постійні.

У сільськогосподарських підприємствах до умовно-змінних відносять витрати рослинництва, які визначаються площею посівів, а у тваринницт-ві - кількістю голів худоби. В промисловості та-кими показниками можуть бути, наприклад, кіль-кість та вартість переробленої сировини, особливо якщо вона впродовж звітного періоду має різний показник якості, що врешті-решт призводить до коливання виходу продукції при однаковій кіль-кості переробленої сировини. Тим самим між кіль-кістю одержаної продукції та витратою сировини не буде прямої залежності, але вона спостерігати-меться між кількістю переробленої сировини та роботою відповідного обладнання.

Поділ витрат на три групи спостерігається ли-ше у виробництвах з певною технологією і при-зводить до того, що точка беззбитковості на гра-фіку відповідатиме зовсім іншій кількості реалізо-ваної продукції або взагалі її не буде (за низької продуктивності). Отже, метод директ-костінг, маючи незаперечні переваги порівняно з стандарт-кост та нормативним методом, має значні особли-вості в застосуванні при різних технологіях вироб-ничих процесів.

4.Методи калькулування.

4.1.Середньозважений метод.

При попроцесному методі незавершене виробництво на початок і кінець звітного періоду, що завжди мається на підприємствах серійного виробництва, перераховується в умовно закінчені вироби.

Поняття умовних одиниць чи продукції умовного обсягу виробництва використовують для виміру кількості виробів, виготовлених за визначений період часу. Воно дозволяє перерахувати не цілком завершені вироби в умовно готові вироби. Ця величина дорівнює сумі:

При попроцесному методі калькулювання собівартості передбачається, що прямі матеріальні витрати здійснюються в момент запуску виробу у виробництво, а прямі трудові витрати і загальвиробничі витрати, що поєднуються в загальну групу, називану витратами на чи обробку доданими витратами , розподіляються рівномірно протягом усього виробничого циклу. Тому кількість умовних одиниць продукції за матеріалами буде відрізнятися від кількості умовних одиниць по доданих витратах.

При попроцесному методі калькулювання може використовуватися метод чи усереднення метод ФІФО.

Калькулювання собівартості методом усереднення розглядає продукцію в незавершеному виробництві на початок періоду, як виробу, що були почати накопичувані на рахунку Незавершене Виробництво, включаючи і початкові залишки, поділяються на умовні одиниці готової продукції, зробленої в даному звітному періоді.

4.2.Метод ФІФО.

Метод ФІФО припускає, що спочатку будуть закінчені вироби з незавершеного виробництва