Зокрема, до позареалізаційних доходів і виручки від іншої реалізації Порядком №554 віднесено суми, фактично отримані суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий (поточний) рахунок і в касу від інших операцій (фінансовий результат від продажу цінних паперів, малоцінних і швидкозношуваних предметів, матеріалів, палива, орендна плата, відсотки, грошові кошти, отримані у вигляді безповоротної фінансової допомоги, кредиторська заборгованість, щодо якої закінчився термін позовної давності, а також дивіденди, якщо з них не утриманий податок у джерела виплати згідно з Законом про прибуток).

Податківці на місцях схильні трактувати фінансовий результат від продажу ТМЦ у сумі виручки, хоча в наказі ДПАУ йдеться саме про фінансовий результат.

Указом №746 і Порядком №554 не передбачене обкладення поворотної фінансової допомоги єдиним податком. Для того щоб грошові кошти, що надійшли на розрахунковий (поточний) рахунок, розглядалися як поворотна фінансова допомога, необхідно правильно оформити договір про допомогу. Важливо, щоб договір про фінансову допомогу передбачав, по-перше, дату повернення допомоги, по-друге, підприємство-позичальник повернуло повну суму допомоги не пізніше за дату договору (інакше податківці можуть визнати неповернену суму допомоги "подарунком" і напевно включать її в оподаткування), по-третє, не передбачав винагороду (відсоток) за користування коштами.

Крім того, дуже важливо не називати цю допомогу кредитом або позикою (чим нерідко грішать договірні сторони). Згідно з Законом від 20.03.91 р. №872-ХII "Про банки і банківську діяльність" (зі змінами і доповненнями), підприємства (крім банків та інших фінансових установ) не мають права надавати кредити. Щодо таких операцій існує також Роз'яснення Вищого арбітражного суду "Про деякі питання практики рішення спорів, пов'язаних з укладанням і виконанням кредитних договорів" від 06.10.94 р. №02-5/706 із змінами і доповненнями. Згідно з п. 1 цього Роз'яснення, здійснення операцій, пов'язаних з видаванням кредитів, крім банків, іншими юридичними особами забороняється, за винятком випадків, визначених законодавчими актами України.

До позареалізаційних доходів відносяться суми, фактично отримані на розрахунковий (поточний) рахунок і в касу від інших операцій. Адже фактично у складі виручки є фінансовий результат (прибуток).

Виходячи з викладених вище аргументів і вимог Закону про ПДВ позареалізаційні операції, оподатковувані ПДВ і не оподатковувані ПДВ, подані в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Перелік операцій по відношенню до обкладання ПДВ

Операція обкладається ПДВ | Операція не обкладається ПДВ

Орендна плата отримана | Фінансові результати від продажу цінних паперів

Реалізація нематеріальних активів | Відсотки отримані

Грошові кошти, отримані у вигляді безповоротної фінансової допомоги

Кредиторська заборгованість, за якою закінчився термін позовної давності

Продаж іноземної валюти

Дивіденди отримані

Таким чином, можна зробити висновок: під обкладення ПДВ у потрапляють тільки суми орендної плати отриманої і виручка від реалізації нематеріальних активів.

2.3. Управлінський облік та його роль в контролі виробничої діяльності малого підприємництва

Управлінський облік офіційно самостійного статусу в нашому законодавстві донедавна не мав. Уперше урядове рішення про можливості його застосування було записане в Програмі реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів (затверджена постановою КМ України від 28.10.98 р. №1706).

Причому ця Постанова не зобов'язує, а рекомендує (надає можливість) суб'єктам господарювання визначити рамки і форми внутрішньовиробничого (управлінського) обліку. Положення з його ведення підприємство розробляє самостійно виходячи зі специфіки своєї роботи.

До сфери управлінського обліку найчастіше входить блок питань обліку доходів і витрат у внутрішньогосподарських підрозділах підприємства. Споживачами управлінського обліку є керівники (менеджери) підприємства, які управляють його матеріальними і фінансовими ресурсами.

На підприємствах виробничої сфери витрати, які відносяться на собівартість продукції, називають виробничими витратами, а витрати періоду - витратами діяльності.

Важливою рисою витрат як у виробничій, так і в невиробничій сфері є характер їх зв'язку з певним об'єктом: продуктом, підрозділом, проектом тощо. Залежно від характеру цього зв'язку витрати поділяють на прямі та непрямі.

Прямі витрати - це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до певного об‘єкту витрат економічно можливим шляхом.

Відповідно:

Непрямі витрати - це витрати, що не можуть бути віднесені до певного об'єкту витрат економічно можливим шляхом.

Вираз "економічно можливим шляхом" означає, що при вирішенні і питання про віднесення витрат до певного об'єкту слід керуватись принципом співвідношення витрат і вигод.

Так, наприклад, якщо витрати на віднесення вартості цвяхів до кожного конкретного виготовленого стільця перевищують вартість цвяхів, то доцільніше і дешевше розподіляти ці матеріали між виробами непрямим шляхом, тобто пропорційно до прямих витрат.

Віднесення витрат до прямих або непрямих залежить від того, що є об'єктом витрат.

Отже, одні й ті самі витрати можуть бути одночасно прямими і непрямими щодо різних об'єктів.

Основні та накладні Виробничі витрати пов'язані з безпосереднім перетворенням сировини і матеріалів на готову продукцію за допомогою праці виробничих робітників з використанням виробничого обладнання називають основними.

Основні витрати - це сукупність прямих витрат на виробництво продукції. Вони поділяються на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат відносять сировину і матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, інші матеріальні витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат.

В деяких випадках певні види матеріалів, які є частиною виготовленої продукції, не включають до складу прямих витрат. Прикладом таких матеріалів є цвяхи у виробництві меблів, нитки у виробництві одягу тощо. Такі матеріали розглядають як допоміжні (непрямі) і, виходячи з