Вивчить найбільш ефективні методи, які застосовуються у вашій галузі, і спробуйте використовувати ті з них, що підходять для вашої організації.

Забезпечте створення необхідної технічної інфраструктури.

Доручить відповідним фахівцям оцінку вашої нинішньої інфраструктури на основі вимог, пропонованих новою системою. Визначить роль відділу інформаційних систем і продумайте, яким змінам він піддасться в новому середовищі.

Переконайтесь, що система відповідає основним потребам усіх користувачів.

Проводьте зміни поступово, не забуваючи про те, що за один раз співробітники можуть освоїти лише визначену кількість інформації.

Розробіть план навчання таким чином, щоб люди не просто навчилися здійснювати введення даних у систему, але зрозуміли, як зміниться їхня робота. Допоможіть користувачам системи побачити “повну картину”.

Найбільш неефективні методи впровадження

Іноді недостатність часу, бюджетні обмеження і/або попросту недолік досвіду і знань приводять до поспіху, здатного приректи проект на провал. Помилок, що виникають при впровадженні системи, особливо важко уникнути в Україні, де обмеженість у засобах найчастіше носить більш гострий характер, чим на Заході.

Ваш проект по впровадженню системи управління підприємством швидше за все зазнає невдачі, якщо ви:

при виборі системи будете ґрунтуватися на її присутності на ринку, а не на тому, наскільки вона підходить для задоволення потреб бізнесу компанії;

приступите до впровадження, маючи слабкого керівника проекту (або зовсім без нього) або план проекту, що не був ретельно продуманий;

не переглянете методи ведення господарської діяльності компанії до вибору системи;

не будете регулярно спілкуватися зі співробітниками, прагнучи залучити їх до участі у впровадженні системи і дати їм можливість переконатися в тому, що їхні потреби враховані;

не будете стежити за ходом виконання проекту, звіряючи з наміченими основними етапами і термінами виконання задач;

встановите нереальні терміни і складете занижений бюджет;

не приведете у відповідність з новими вимогами рівень підготовки співробітників відділу інформаційних систем;

не доручите здійснення проекту кому-небудь з тих, хто знає діяльність вашої компанії зсередини.

5. Функціональна підсистема ІС (призначення, структура, взаємозв’язки, характеристики)

Інформаційні системи належать до класу складних, тому для кожної такої систе-ми існує проблема декомпозиції, тобто поділу її на простіші складові (елементи) та подання меншим числом узагальнених (скажімо, якомога більших) її елементів (частин).

Будь-яка АІС поділяється на функціональну та забезпечуваль-ну частини (ФЧ та 3Ч), які, у свою чергу, поділяються на прос-тіші елементи — підсистеми, котрі також припускають подаль-ший поділ.

До ФЧ належать ті елементи системи, які визначають її функ-ціональні можливості, а саме: призначення, виконувані управлін-ські функції та функції з обробки інформації.

У ФЧ АІС вирізняють такі елементи: функціональні підсис-теми, блоки, або комплекси задач та окремі задачі.

Функціональна підсистема — це відносно самостійна частина системи, яку виокремлено за певною ознакою, що відповідає конкретним функціям і завданням управління. Цю підсистему мож-на розглядати як самостійну систему, що характеризується пев-ним цільовим призначенням, підпорядкованістю, відокремленіс-тю інформаційної бази, методичною спрямованістю обчислень економічних показників і спеціалізацією робіт.

Здійснювати декомпозицію ФЧ АІС — поділяти цю систему на підсистеми, комплекси задач і окремі задачі — можна як за окремими ознаками, так і за їх сукупністю.

Найчастіше функціональні підсистеми утворюють за такими ознаками:

стадіями управління (прогнозування, планування, облік тощо);

елементами виробничого процесу (праця, матеріали, гро-шові кошти тощо);

апаратно-організаційною ознакою (структурні підрозділи);

функціональною (виконувані функції) ознакою.

Наприклад, в АІС банківських установ функціональні підсистеми можна виокремлювати за ознакою управління елементами банківської діяльності: підсистема управління і виконання розрахункових, кредитних і депозитних операцій тощо.

6. Переоцінка статей активу та пасиву, їх динаміки

Зміна вартості грошей у часі спотворює дані балансу, виникає необхідність в їхньому коректуванні і визначенні поточної вартості активів, що враховує ці зміни. Для цього періодично проводяться переоцінки статей активів і пасивів.

Звичайно переоцінка вартості основних засобів здійснюється не частіше одного разу в рік (як правило, це здійснюється на початок наступного звітного періоду) з віднесенням виникаючих різниць на рахунок додаткового капіталу підприємства.

Переоцінка може здійснюватись двома способами:

індексацією, коли застосовуються індекси переоцінки, встановлювані Мінфіном. При використанні цього методу вартість об'єкта збільшується на відповідний коефіцієнт;

прямого перерахування, тобто переоцінкою по документально оформленим даним про ринкову вартість об'єкта. В якості даних про ринкову вартість об'єктів можуть використовуватися дані статистичних органів, інформація про ціни на продукцію організацій-виробників, зведені дані про рівень цін, отримані від торгівельних організацій і торгівельних інспекцій, публікуємі в спеціальній літературі дані про рівень цін і експертні висновки.

На жаль, зазначені способи переоцінки майна підприємства є досить суб'єктивними і не завжди належним образом відбивають реальну поточну вартість активів і пасивів підприємства.

В практиці бухгалтерського обліку переважає консервативний підхід, що полягає в найменшій оцінці. Однак даний принцип містить допущення, що якщо собівартість нижче продажної ціни, то це — прибуток, а якщо вище — то збиток. Звідси випливає, що консервативний підхід не погоджується з принципом історичної вартості, тому що допускає оцінку активів нижче їхньої собівартості. У той же час, не можна заперечувати, що оцінна вартість однорідних об'єктів обліку на практиці сугубо індивідуальна в залежності від відношення кожного з них до процесу відтворення капіталу. Тому варто мати на увазі, що будь-яка оцінка несе в собі деякий ступінь умовності, тобто вона відносна.

Міжнародними стандартами фінансової звітності передбачається застосування 4 видів оцінок активів і зобов'язань:

по первісній (історичної) вартості;

по поточній (ринкової) вартості;

по ліквідаційній вартості;

по реальній (дисконтованій) вартості.

7. Формування висновків у