Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) умовно можна поділити на три етапи. На першому етапі вираховується собівартість всієї випущеної продукції в цілому, на другому – фактична собівартість по кожному при управлінні виду продукції, на третьому – собівартість одиниці продукції, виконаної роботи або наданої послуги. Калькулювання собівартості продукції є об’єктивно необхідним процесом виробництва. [Лекція Ф.Ф.Бутинця “Основи калькулювання”, Житомирський технологічний інститут, 2000 р]

1.5 Калькуляція як елемент управління.

Тривалий час калькуляційні системи мали лише одну мету – оцінити запаси готової продукції і напівфабрикати власного виробництва, що необхідно для внутрішніх цілей і для складання внутрішньої звітності, а також для визначення прибутку. Незважаючи на важливість цього завдання, колишні системи калькулювання не містили інформації, необхідної для виконання багатьох управлінських рішень [Якщо читати лекції Ф.Ф.Бутинця, то можна зробити висновок, що облік в промисловості витрат не вівся зовсім, або записувався однією сумою, взятою зі стелі, а на підприємствах, взагалі не існувало планового відділу, на якого було покладено вести калькуляцію витрат виробництва] [Примітка автора].

Сучасні системи калькулювання більш збалансовані. Інформація, яка міститься в них, не тільки дозволяє виконувати традиційні завдання, а й допомагає при:

визначенні цілеспрямованості подальшого випуску продукції;

встановлені оптимальної ціни на продукцію;

оптимізація асортименту продукції, що випускається;

визначення цілеспрямованості оновлення діючої технології і верстатного парку;

оцінці якості роботи управлінського персоналу.

Своєчасне калькулювання лежить в основі оцінки виконання прийнятого підприємством або його підрозділом плану. Дані фактичних калькуляцій використовуються для наступного планування собівартості, для обгрунтуваня економічної ефективності і впровадження нової техніки, вибору сучасних технологічних процесів, проведенню заходів по підвищенню якості продукції, перевірки проектів будівництва і реконструкції підприємств. За результатами калькулювання можна прийняти рішення про проведення ремонту самостійно або з використанням послуг сторонніх організацій. Нарешті, калькулювання є основою для трансферного ціноутворення. Трансферна (внутрішня) ціна застосовується при комерційних операціях між підрозділами одного й того ж підприємства. Найбільшу актуальність питання формування трансферних цін мають при наявності права у підрозділів підприємства самостійно виходити на зовнішніх покупців. В цьому випадку від правильного формування трансферної ціни буде залежить загальний фінансовий стан організації. Якщо ж продукція підрозділу повністю споживається в середині підприємства, трансферна ціна є лише обліковою, необхідною для господарських зв’язків між внутрішніми підрозділами підприємства, але при цьому вона не впливає на кінцевий результат організації [Фінанси підприємств, Н.В.Колчина, Москва,1998 р.].

Висновок: Таким чином, виробничий облік і калькулювання є основними елементами системи управління не тільки собівартості продукції, але й виробництвом в цілому.

1.6 Види калькуляцій та елементи системи калькулювання

На практиці можуть застосовуватися різні калькуляції, в залежності від мети і завдання їх використання. За часом складання калькуляції складаються на директивні (попередні) та звітні.

1.7 Види калькуляцій за часом складання.

Дерективні калькуляції складають для обґрунтування і удосконалення нормативів витрат виробництва, цін; встановлення допустимих меж трудових і матеріальних витрат за статтями калькуляції у відповідності до конкретних умов і способів виготовлення продукції, видів робіт й послуг, визначення величини і складу витрат, які залежать від діяльності структурного підрозділу тощо.

Директивні калькуляції поділяються на нормативні (стандартні), кошторисні та планові.

Нормативні (стандартні) калькуляції застосовуються з метою встановлення допустимих витрат на виробництво продукції на основі науково обґрунтованих витрат на виробництво продукції на основі науково обґрунтованих норм. Бухгалтер повинен постійно пам’ятати про калькуляцію, і при розробці норм вміти правильно знайти внутрішні резерви економії ресурсів і зниження собівартості продукції. [На мій погляд, кожен на підприємстві повинен займатися своїм ділом – технолог, який знайомий з технологією виробництва – складати калькуляцію, а бухгалтер повинен перевірити її, але самостійно вивчати технологічний процес – це, на мою думку, зовсім не справа бухгалтера]. Нормативні калькуляції впроваджуються на тих підприємствах, де налагоджене нормативне господарство, і калькуляції складають на основі чинних норм.

Планова калькуляція складається на основі виробничих норм і дозволяє визначити допустимий обсяг витрат на виробництво продукції виходячи з досягнутого рівня організації праці і управління, крім рівня техніки і технології виробництва, масштабів підприємства тощо. Планова калькуляція відрізняється від нормативної тим, що вона складається за усередненими нормами за певний період (квартал), а нормативна калькуляція – за чинними нормами за кожний період.

Кошторисна калькуляція застосовується як правило, в будівельних організаціях і представляє собою визначення ціни будівельної продукції. Кошторисна калькуляція дає можливість аналізувати структуру витрат на виробництво, визначати прибуток і рентабельність будівельного комплексу. Кошторис необхідний для розрахунків забудовника з генеральним підрядником, який веде будівництво об’єкту на підставі договору.

Звітні калькуляції складаються на підставі даних бухгалтерського обліку про фактичні витрати на виробництво. Порівнюючи директивні калькуляції із звітними, знаходять відхилення за окремими статтями витрат і в цілому по виробу.

1.8 Види калькуляцій за рівнем витрат

За рівнем охоплення витрат або місцем їх здійснення калькуляції поділяються на:

галузеві;

повні;

виробничі;

внутрішньогосподарськи;

змінних витрат;

технологічні.

Галузеві калькуляції відображають рівень собівартості певного виду продукції у конкретній галузі;

Повні калькуляції відображають витрати на виробництво і збут продукції;

Виробничі калькуляції складаються за всіма статтями витрат на виробництво.

Внутрішньогосподарськи калькуляції доцільно складати на продукцію окремих цехів основного та допоміжного виробництв;

Калькуляція змінних витрат містить лише прямі витрати на виробництво;

Технологічні калькуляції складають на окремі деталі, вузли, і характеризують рівень технологій на підприємстві. При порівнянні собівартості окремих вузлів деталей можна прийняти рішення щодо власного виробництва чи закупляти ці деталі у постачальників.

1.9 Види калькуляцій в залежності від обліку

За властивостями калькуляційного обліку, калькуляції поділяються на:

загальні;

параметричні;

по центрам витрат.

Загальні калькуляції відображають собівартість певного