Калькуляції за центрами витрат – це розрахунок собівартості продукції певного підрозділу підприємства. Ця калькуляція доповнює і деталізує загальну, відображає як частина собівартості формується у конкретному підрозділі.

Параметричні калькуляції дають уявлення про собівартість продукції в рахунку на одиницю певного параметру. Наприклад, собівартість однієї кінської сили двигуна, одного місця автобусу, однієї години експлуатації машини, 1 т потужності заводу тощо.

1.10 Методологія калькуляції

З системою калькулювання пов’язав ряд робіт, які вимагають методологічного вирішення. До них, зокрема, відносяться:

визначення переліку витрат, які включаються до собівартості продукції, і тих, що відносяться за рахунок інших джерел фінансування (прибутку, фондів, бюджетних асигнувань тощо);

визначення переліку статей витрат на виробництво, що прийняті для обліку і калькулювання;

встановлення принципів розподілу витрат між готовою (товарною) продукцією і незавершеним виробництвом;

розробка обґрунтованих способів розподілу непрямих витрат між окремими видами продукції, робіт, послуг;

оцінка незавершеного виробництва;

визначення об’єктів калькуляції і калькуляційних одиниць;

розробка форми калькуляційного листа;

встановлення центрів витрат і сфер відповідальності та видів продукції, по яких складаються стандартні (нормативні) та фактичні калькуляції.

Як видно з наведеного переліку, обсяг калькуляції роботи досить складний, тому до цієї роботи повинні залучатись кваліфіковані спеціалісти.

Калькулювання може здійснюватися як в межах облікової системи, так і на вимогу. Звісно, постійне калькулювання – більш дорожче ніж те, що проводиться час від часу, і рішення про те, наскільки деталізовані данні повинні поступати з системи виробничого обліку на регулярній основі, приймаються виходячи із встановлених витрат і доходів.

1.11 Принципи калькулювання

Калькулювання на будь-якому підприємстві, незалежно від його виду діяльності, форми власності, організується відповідно до наступних витрат:

науково обґрунтована класифікація виробничих витрат. Для окремих галузей промисловості, а також ряду галузей сфери матеріального виробництва з урахуванням їх галузевих особливостей розроблені і затверджені спеціальні галузеві рекомендації з планування і обліку собівартості;

встановлення об’єктів обліку витрат, об’єктів калькулювання і калькуляційних одиниць. В багатьох випадках об’єкти обліку витрат і суб’єкти калькулювання не співпадають. Об’єктами обліку витрат є місця їх винесення, види або групи однорідних продуктів. Місцем виникнення витрат в управлінському обліку називають структурні одиниці та підрозділи підприємства, в яких відбувається першочергове споживання виробничих ресурсів. Під об’єктами калькулювання розуміють види продукції підприємства, які призначені для реалізації на ринку;

вибір калькуляційної одиниці залежить від особливостей виробництва продукції, що виготовляється;

вибір методу розподілу непрямих витрат надзвичайно важливий для правильного розрахунку собівартості одиниці продукції, робіт, послуг. Він встановлюється підприємством самостійно, відображається в обліковій політики і є незмінним протягом року;

розмежування витрат по періодам;

відокремлений облік поточних витрат на виробництво продукції і капітальних вкладень;

вибір методу обліку затрат і калькулювання.

2.1 Види калькулювання

2.1.1 Поняття виду калькулювання

Розглядаючи методи обліку виробничих витрат, було зазначено, що вони нерозривно пов’язані із способами обчислення собівартості продукції. Кожному способу аналітичного групування відповідає певний спосіб визначення собівартості.

Виробничі витрати узагальнюються в наступних розрізах:

відображення витрачання матеріальних і трудових ресурсів в певній системі первинних документів, зазначаючи коди аналітичних позицій, на які відносяться витрати;

групування витрат в розрізі центрів витрат, виходячи з інтересів системи управління;

оцінка використаних на виробництво ресурсів;

співвідношення згрупованих даних з діючими планами, нормами, кошторисами;

зведення даних про витрати на виробництво за встановленою номенклатурою статей об’єктів калькулювання;

деталізація і розшифровка даних аналітичного обліку.

Таке узагальнення забезпечується застосування певного методу обліку витрат в поєднанні із конкретним прийомом визначення собівартості калькуляційного обігу.

2.1.2 Способи визначення калькуляції

Способи калькуляції доповнюють методи обліку витрат і означають технічні прийоми розрахунку собівартості продукції за допомогою певних процедур:

- Спосіб нагромадження (сумування) витрат полягає в тому, що собівартість калькуляційного об’єкту і одиниці визначається сумуванням витрат за частинами продукції або продукції в цілому, за процесами, переділами.

Спосіб розподілу витрат. Використовується у виробництвах комплексної переробки сировини при отриманні декількох видів продукції із одного процесу і неможливості обліку витрат по кожному калькуляційному об’єкту.

Спосіб прямого розрахунку. Полягає в тому, що зібрані витрати виробництва у розрізі калькуляційних об’єктів діляться на кількість одиниць по кожному об’єкту в розрізі статей калькуляції або елементів витрат.

Спосіб включення витрат. Застосовується при розмежуванні витрат і визначення собівартості основної і супутньої продукції, які отримуються в одному процесі, і коли неможливо локалізувати витрати в аналітичному обліку. [Бухгалтерський фінансовий облік, Ф.Ф. Бутинець, Житомир, 2000]

Розділ 2. Практичне завдання

2.1 Нормативно-правова база обліку витрат та калькуляції.

Головний селекційний центр України – державне сільськогосподарське підприємство, створене у 1978 році. Основний вид діяльності – виробництво сільськогосподарської продукції – вирощування та селекція рослин сільськогосподарського призначення для сільськогосподарських підприємств України, збереження генетичних ресурсів; додатковий вид діяльності – надання послуг по оранці та збору врожаю інших сільськогосподарських підприємств. На підприємстві працює 300 чоловік. Апарат управління – 35 чоловік. Інші – працівники виробничого складу. Розглянемо, яка методика визначення собівартості готової продукції, робіт, послуг використовується на даному підприємстві по основному та допоміжному виду діяльності. Основний вид діяльності –рослинництво; додатковий – надання послуг іншим сільськогосподарським підприємствам.

Облік витрат на виробництво готової продукції в рослинництві сільськогосподарським підприємством повинен виконуватися відповідно до П(С)БО 16 „Витрати” і Методичних рекомендацій по плануванню, обліку, калькуляції собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затверджений наказом Міністерства аграрної політики України від 18.05.2001 р. №132.

Собівартість окремих видів продукції рослинництва визначається по кожній культурі чи групі культур. При цьому, фактична собівартість продукції розраховується в цілому за рік, а протягом року облік продукції рослинництва здійснюється за плановою собівартістю.

Об’єктами калькулювання є конкретні види продукції у відповідності до Додатку №1 Методичних рекомендацій, а також: зерно, насіння, солома, коренеплоди, картопель, овочі в т.п.