Після введення в дію закону про Державний бюджет України органам державної влади та їх посадовим особам забороняється приймати рішення, що призводять до виникнення нових бюджетних зобов'язань місцевих бюджетів, які не забезпечені бюджетними асигнуваннями, без визначення джерел коштів, виділених державою для виконання цих зобов'язань.

У разі несвоєчасного прийняття місцевих бюджетів виділяють ряд особливостей їх затвердження та виконання.

Якщо до початку нового бюджетного періоду не прийнято відповідне рішення про місцевий бюджет, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад мають право здійснювати витрати з відповідного бюджету лише на цілі, які визначені у рішенні про місцевий бюджет на попередній бюджетний період. При цьому щомісячні видатки не можуть перевищувати 1/12 обсягу видатків, визначених рішенням відповідної ради про бюджет на попередній бюджетний період, крім випадків, передбачених частиною четвертою статті 15 та частиною четвертою статті 23 Бюджетного кодексу України. До прийняття рішення про місцевий бюджет на поточний бюджетний період провадити капітальні видатки забороняється.

Періодичність, структура та терміни подання звітності про виконання місцевих бюджетів наступна.

Періодичність, структура та терміни Подання звітності про виконання місцевих бюджетів визначаються Державним казначейством України відповідно до вимог, встановлених для подання звітності про виконання Державного бюджету України в статтях 58 – 61 Бюджетного кодексу України.

Територіальні органи Державного казначейства України складають та подають відповідним місцевим фінансовим органам баланси, звіти про виконання місцевих бюджетів та інші фінансові звіти за правилами та формами, встановленими Державним казначейством України за погодженням з Міністерством фінансів України та Рахунковою палатою. Зведені показники звітів про виконання бюджетів одночасно подаються територіальними органами Державного казначейства України відповідно Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів відповідних рад на умовах, передбачених частиною першою цієї статті.

Органи стягнення надають місцевим фінансовим органам відповідні звіти, передбачені частиною третьою статті 59 Бюджетного кодексу України.

Квартальний та річний звіти про виконання місцевого бюджету подаються до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної ради Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевою державною адміністрацією, виконавчим органом відповідної ради чи міським, селищним, сільським головою (у разі, якщо відповідні виконавчі органи не створені) у двомісячний строк після завершення відповідного бюджетного періоду. Перевірка звіту здійснюється Рахунковою палатою Верховної Ради Автономної Республіки Крим (щодо використання органами виконавчої влади коштів бюджету Автономної Республіки Крим) чи комісією з питань бюджету відповідної ради, після чого відповідні ради затверджують звіт про виконання бюджету або приймають інше рішення з цього приводу [2: с.25].

Можна виділити три групи органів, котрі здійснюють виконання місцевих бюджетів.

До першої групи належать органи законодавчої і виконавчої влади, що затверджують і виконують бюджет. Другу групу складають органи оперативного управління місцевими бюджетами: обласні, міські, районні фінансові управління, державна податкова адміністрація, державне казначейство. Органи системи Міністерства фінансів здійснюють роботу, зв'язану зі складанням відповідного бюджету. Державна податкова адміністрація контролює дотримання платниками податків законодавства, повноту, правильність і своєчасність розрахунків із усіма ланками бюджетної системи. Третю групу формують органи, що частково зв'язані з формуванням місцевих бюджетів. Це органи, що мають право нараховувати і стягувати визначені платежі (мито, держмито) і штрафні санкції (штрафи за порушення екологічного законодавства, правил полювання і рибальства, користування водяними, лісовими й іншими природними ресурсами, законодавства в сфері ціноутворення). До таких органів належать: органи Міністерства внутрішніх справ, органи юстиції і нотаріальні контори, органи державної інспекції по контролю за цінами і т.д.

При організації виконання доходів місцевих бюджетів демократичних держав перевагу може бути віддано або принципу бюджетної еквівалентності, або принципу національної солідарності. В основі першого з них лежать ідеї податкової справедливості, застосовувані в даному випадку по відношенню не тільки до визначених громадян або підприємствам, але і до жителів регіону в цілому. Відповідно до цього принципу доходи місцевих бюджетів повинні відповідати тій податковому навантаженню, що несуть жителі регіону, а, отже, можливості одержання ними суспільних благ і послуг, наданих за рахунок місцевих бюджетів, повинні зростати в міру збільшення обсягу податків, що збираються в даному регіоні.

В основі другого принципу лежать не тільки загальні розуміння цивільної солідарності, але і ряд економічних аргументів, відповідно до яких, держава повинна прагнути до вирівнювання, певною мірою, фінансових можливостей регіонів. По-перше, держава гарантує надання громадянам ряду соціальних послуг на визначеному рівні. По-друге, у ряді випадків регіональна диференціація податкових надходжень обумовлена технікою стягування податків і в силу цього теж може зажадати перерозподілу доходів.

Використання в регіонах України індивідуальних нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів приводить до того, що в кожнім з них залишається різна частина зібраних податків, а динаміка доходів у розрахунку на одиницю податкових надходжень як по місцевих бюджетах у цілому, так і по окремих регіонах, досить суперечлива і важко передбачувана. Збільшення (чи зменшення) питомої ваги регіонів у загальній сумі державних доходів не спричиняє відповідного збільшення (чи зменшення) доходів його місцевих бюджетів. Відсутність чіткого взаємозв'язку між обсягом податків, що збираються, і доходами місцевих бюджетів позбавляє місцеві органи влади стимулів до збільшення державних доходів, що, у свою чергу, збільшує проблему недостачі засобів не тільки на місцевому, але і на загальнодержавному рівні.

Процеси міжрегіонального перерозподілу державних доходів не приводять до достатнього вирівнювання як витрат місцевих бюджетів у розрахунку на душу населення,