Зазначені функції страхування є специфічними. Проте водночас у сфері страхової діяльності виявляються й функції, притаманні фінансам у цілому (наприклад, контрольна функція), та функції інших суміжних вартісних категорій (наприклад, ціни, коли йдеться про формування страхових тарифів, оцінку об'єкта страхування, з'ясування розміру завданих збитків).

2.Дослідження сутності страхування в вітчизняній та зарубіжній літературі

Вітчизняна теорія страхування, що сформувалася за радянських часів, була результатом узагальнення страхової діяльності в умовах державної монополії. Єдиною страховою організацією, яка на той час здійснювала страхові операції всередині країни, було Головне управління державного страхування Міністерства фінансів - Держстрах СРСР. Високий ступінь централізації страхових відносин позначився на наукових уявленнях щодо місця і ролі страхування у суспільстві. Загальна теорія фінансів, що будувалася на марксистській політичній економії, керуючись Марксовою схемою розподілу суспільного продукту шляхом формування окремих фондів цільового призначення, розглядала державне страхування як одну з ланок централізованих (загальнодержавних) фінансів, тобто виключно на макрорівні. В цьому контексті страхування вбачалося не як самостійна, а як фінансова категорія, що виражає сукупність специфічних грошових відносин з приводу формування, розподілу та використання державного цільового страхового фонду.

Дещо пізніше виник погляд на страхування як на самостійну економічну категорію. Науковці, котрі відстоюють цю думку, вважають, що страхуванню притаманні певні ознаки, і воно виконує свої специфічні функції у суспільстві – тобто характеризується всіма атрибутами, які притаманні економічній категорії. Перші кроки у цьому напрямку належать видатному російському вченому Л.І. Рейтману. Він ще за радянських часів сформулював чотири ознаки, які у сукупності своїй, за його думкою, притаманні виключно страхуванню і дають підстави розглядати його як самостійну, але все ж таки підпорядковану фінансам категорію. За Л.І. Рейтманом, страхування – це грошові перерозподільні відносини, які: а) обумовлені наявністю страхового ризику; б) є замкненими відносинами, пов`язаними з солідарною розкладкою шкоди; в) забезпечують перерозподіл збитків у просторі і у часі; г) мають зворотний характер.Думку Л.І.Рейтмана поділяв український вчений О.Д. Заруба.

Розглядаючи страхування вже як самостійну економічну категорію, відомий російський вчений В.В. Шахов розширив перелік специфічних страхових ознак до дев`яти. Приблизно такий же перелік ознак (сім) , спираючись на думку В.В.Шахова, дають українські фахівці Т.А.Ротова і Л.С. Руденко .

Так, за В.В. Шаховим, “економічну категорію страхування характеризують такі ознаки:

- наявність перерозподільних відносин;

- наявність страхового ризику;

- формування страхового співтовариства з числа страхувальників та страховиків;

- сполучення індивідуальних та групових страхових інтересів;

- солідарна відповідальність усіх страхувальників за шкоду;

- замкнена розкладка шкоди; перерозподіл шкоди у просторі та у часі; повернення страхових платежів;

- самоокупність страхової діяльності.”

Розглянемо ці ознаки детально, зауваживши при цьому, що дев`ять “ознак В.В.Шахова” поглинаються чотирма “ознаками Л.І Рейтмана”.

Перша ознака: “наявність перерозподільних відносин”. На наш погляд, наявність перерозподільних відносин є не ознакою, а сутністю категорії фінансів, в тому числі сутністю категорії страхування. Крім того, говорити виключно про перерозподільні відносини – це означає значно звужувати сферу існування цих відносин. Вони виникають вже на стадії первинного розподілу валового внутрішнього продукту, оскільки витрати підприємств сфери матеріального виробництва на страхування майнових та інших ризиків включаються до складу валових витрат, збільшують собівартість продукції. Таким чином, на наш погляд, цю ознаку сформульовано дещо звужено; при цьому змішується поняття ознаки і сутності; сформульована таким чином ознака не є виключною ознакою страхування – вона такою ж мірою може бути поширена на категорію фінансів взагалі.

Друга ознака: “наявність страхового ризику”. Цю ознаку, на наш погляд, справді можна вважати такою, що надає специфічності страховим відносинам і виокремлює їх у загальній сукупності фінансових відносин. Але, як нам здається, формулювання “наявність страхового ризику” для визначення ознак страхування виглядає не дуже коректним. Бо страхові відносини виникають у суспільстві як реакція на наявність ризику взагалі, а вже з появою страховиків як персоніфікованих суб’єктів страхових відносин ризики стали поділятися ними на страхові та не страхові. Та й тут все залежить від рівня розвитку суспільства, історичного періоду, території, на якій відбуваються події. Бо ризики, які колись вважалися не страховими, з плином часу почали страхувати (наприклад, політичні ризики). Ознака ж економічної категорії має бути менш вразливою до змін. Можливо, більш прийнятним було б формулювання “ризиковий характер відносин”, яке не акцентує увагу виключно на страховому ризику.

Третя ознака: “формування страхового співтовариства з числа страхувальників та страховиків”. Ця ознака нам здається сформульованою не дуже вдало з таких причин. По-перше, дуже важко поєднати зазначену ознаку з об’єктом, який вона має характеризувати (нагадаємо, що йдеться про ознаки, притаманні певним відносинам, що виражають сутність категорії страхування). По-друге, на нашу думку, суб’єктів “страхового співтовариства” насправді набагато більше, аніж страхувальників та страховиків. До нього належать також застраховані, перестраховики, об`єднання страховиків, страхові посередники, держава (якщо йдеться про обов’язкове соціальне страхування).

Четверта ознака: “сполучення індивідуальних і групових страхових інтересів”. Вона також виглядає сформульованою не дуже коректно, оскільки викликає досить багато питань. Про чиї страхові інтереси йдеться? Чи прагнуть суб’єкти страхових відносин до сполучення індивідуальних та групових страхових інтересів? Чи завжди таке сполучення має місце?