П’ята ознака: “солідарна відповідальність усіх страхувальників за шкоду”. На наш погляд, ця характеристика, як і перша, виражає сутність, концепцію страхування, а не є його ознакою. Чи не вперше думка щодо солідарної відповідальності за шкоду була сформульована Едвардом Ллойдом у його відомому вислові “Страхування – це вклад багатьох у нещастя декотрих”. Таким чином описується “механізм дії” страхування.

Шоста ознака: замкнена розкладка шкоди. Цю ознаку не можна визнати абсолютною, бо вона поширюється виключно на комерційне страхування (та й то не у всіх випадках – наприклад, при відшкодуванні збитків потерпілих у дорожньо-транспортних подіях за рахунок коштів Моторного транспортного (страхового) бюро України ця ознака “не діє”, оскільки ті, хто отримує коштів не входять до замкненого кола страхувальників, за рахунок яких формується відповідний фонд) і не охоплює певні сфери державного соціального страхування. Державні системи пенсійного страхування, наприклад, у багатьох випадках є відкритими системами, у яких теперішні покоління фінансують покоління минулі.

Сьома ознака: перерозподіл шкоди у просторі та у часі. На нашу думку, ця ознака є лише деталізацією ознаки першої. Бо розподільчі та перерозподільні відносини виникають між їх носіями у конкретний час та на певному просторі .

Восьма ознака: повернення страхових платежів. У чистому вигляді повернення страхових платежів забезпечують лише довгострокові, “накопичувальні” види страхування (страхування життя, пенсійне страхування). Загальне страхування не забезпечує повернення платежів кожному конкретному страхувальникові, якщо страхова подія не відбулася. Пояснення авторів цієї ідеї щодо відносин страховика з усією сукупністю страхувальників як основу розуміння поверненості - не витримують критики. Тоді всі ми маємо розглядати також і наші податки до бюджету з позицій поверненості, оскільки бюджетні кошти ідуть на фінансування загальносуспільних програм. Але ми так не розмірковуємо, розглядаючи податки як вилучення наших коштів.

Дев’ята ознака: самоокупність страхової діяльності. Формулюючи цю ознаку, автор припускається змішування понять “страхова діяльність” і “страхування”. Від суто теоретичних міркувань він без пояснень переходить у практичну площину. Це свідчить про неможливість застосування цієї ознаки. Тим більше, що вона не охоплює сферу державного соціального страхування.

Розгляд ознак, якими фахівці наділяють страхування як економічну категорію, доводить, що навіть на перший погляд ознаки, сформульовані Л.І. Рейтманом,, поглинають ознаки, сформульовані пізніше В.В. Шаховим, а вітчизняні автори не можуть сказати власного слова з даного питання; що всі ознаки викликають певні заперечення і сумніви; що вони не підтверджують самостійність страхування як економічної категорії, а навпаки, підтверджують родовий зв`язок з фінансами, з тими функціями, які виконує дана категорія у будь-якому суспільстві; що взагалі не так просто сформулювати ці ознаки. З якої ж причини це так непросто? Може з тієї, що це неможливо або непотрібно? Тоді постає питання: чи потрібно взагалі розглядати страхування як економічну категорію, чи не є цей підхід дещо схоластичним і позбавленим практичного змісту?

Наша попередня стаття у журналі „Страхова справа” №3(15)2004 була присвячена огляду точок зору провідних вітчизняних вчених щодо визначення сутності страхування як економічної категорії. Аналіз наукової літератури доводить, що єдиної позиції у цьому питанні не існує.За таких умов слід було б очікувати на наукові дискусії на сторінках фахових видань, але вони не ведуться. В дискусіях не буває потреби з двох причин: по-перше, якщо всі фахівці згодні з певною точкою зору; по-друге, якщо фахівців не цікавить тема дискусії, а отже, немає предмету для дискусії. На жаль, здається, що саме друга причина є головною.

Поняттям “економічна категорія” здебільшого оперувала марксистська політична економія, яка лежала в основі радянської економічної теорії. При всіх своїх перевагах та будучи достатньо прогресивною для свого часу, марксистська політекономія, на думку проф. Ю.В. Ніколенка, зазнала у подальшому догматичних трактувань з боку своїх послідовників у колишніх соціалістичних країнах. Недоліки догматичного підходу Ю.В. Ніколенко узагальнив “таким чином:

- ігнорування конкретної господарської практики, що призвело науку до надто затеоретизованого стану. Наука, яка намагається сформулювати якісь теоретичні положення, що не мають нічого спільного з конкретною господарською практикою, нікому не потрібна (курсив наш);

- фактичне уникнення аналізу тих форм і методів господарювання, без яких не може розвиватися суспільство цивілізованим шляхом. Зокрема, такі прогресивні та сучасні форми організації економіки, як підприємництво, маркетинг, менеджмент не лише не вивчалися, а навіть представлялися як ворожі, не сумісні з соціалізмом. Тому не випадково, що у сфері організації економіки ми дуже відстаємо від західних країн.

- предмет марксистської політекономії був занадто заідеологізований. Політекономи, як і інші суспільствознавці, нерідко займалися обгрунтуванням і коментарем партійних рішень, замість того, щоб проводити об’єктивні наукові дослідження. Акцентуючи увагу на специфічних явищах, властивих тій чи іншій формації, вони ігнорували те загальнолюдське, загальноекономічне, що вироблене людством. Фактично марксистська політекономія протиставляла себе світовій економічній думці, що завдало їй величезної шкоди.”

Ми поділяємо позицію проф. Ю.В.Ніколенка і вважаємо, що погляд на страхування як на економічну (або фінансову) категорію в наші часи вже втратив свою актуальність. Якщо продовжувати розглядати страхування як економічну категорію, намагаючись дати їй обгрунтоване і виключне визначення, описувати ознаки та функції, які цій категорії начебто притаманні, то такий схоластичний підхід ніколи не виведе нас із замкненого кола. А між тим страхування розвивається поза залежністю від