В травні 1948 року було внесено пропозицію про введення в дію міжнародної системи страхування автоцивільної відповідальності, заснованої на системі, що діяла в Скандинавії протягом кількох років. Таким чином було покладено основу для створення системи, яка отримала назву “Зелена карта”.

В 1949 році представники автострахувальників кожної з зацікавлених країн зустрілися в Лондоні і створили орган управління – Раду Бюро. У грудні 1951 року Рада Бюро повідомила Європейську Економічну Комісію в Женеві про створення структури по введенню Системи “Зелена карта”. Система вступила в силу з 1 січня 1953 року.

В кожній країні-учасниці Системи страховими організаціями створюються Бюро. Бюро виконують дві основні функції:

а) випускають посвідчення “Зелена карта” для видачі їх страхувальникам (Бюро по відшкодуванню збитків);

б) регулюють претензії, що виникають в даній країні, і пред`являють позов до іноземних громадян, що винні в нанесенні збитків (шкоди) при використанні ними автотранспортних засобів та які мають посвідчення “Зелена карта” (Бюро з урегулювання претензій).

Документом, що підтверджує наявність страхування цивільної відповідальності, є “Міжнародна карта автострахування”, чи “Зелена карта”. Вона містить усі необхідні відомості про засіб транспорту, його власника, умови страхування (строк і місце дії). У випадку, якщо її власник стає винуватцем ДТП, він пред`являє її представникам влади чи поліції, підтверджуючи тим самим наявність страхування, а постраждалій стороні повідомляють адресу Бюро в країні відвідування, яке буде здійснювати врегулювання претензії.

Україна також створила Моторне страхове бюро. Основою стала постанова Кабінету Міністрів України №372 від 7 червня 1994 року. Фундаторами Моторного бюро стали 17 страхових компаній: “АСКА-Донецьк”, “Віспер”, “Гарант-авто”, “Омета-інстер”, “Оранта”, “Остра”, “Саламандра”, “Скайд” і т.д.

У вересні 1994 року вийшло положення про членство в Моторному бюро. Може бути повне та асоційоване членство.

Повне та асоційоване членство передбачують внесення вступних внесків, внесків у фонд захисту постраждалих (потерпілих) в ДТП, а також внески у фонд страхових гарантій. Але існує відмінність: повні члени виплачують внески і у ВКВ, і у гривнях, а асоційовані -- тільки в гривнях.

Вступні внески складають 2000 мінімальних заробітних плат, членські внески – 50 мінімальних заробітних плат, внески у фонд захисту потерпілих – 2,5% страхових премій, отриманих протягом місяця, внески у фонд страхових гарантій встановлюються в карбованцях - 2,5 мільярдів карбованців (25000000 гривень) і у ВКВ – 1000 000 USD. Фонд страхових гарантій в Моторному бюро повинен складати не менш ніж 400 000 USD.

Мета створення Моторного бюро:

Історія страхування засобів автотранспорту починається з початку двадцятого століття, коли виникли перші автомобілі. Страхування автомобільного транспорту проводилось в основному в країнах Європи.

Реально в нашій країні страхування засобів автотранспорту почало проводитись приблизно в середині 50-х років, коли урядом були здійснені заходи щодо розвитку добровільного страхування домашнього майна і засобів транспорту у населення, але розповсюдження їх було незначним, так як автомобілі належали в основному підприємствам та організаціям.

З 1958 року вперше були розроблені самостійні правила добровільного страхування транспортних засобів, що належали громадянам. Але це страхування швидко застаріло.

Виникла гостра необхідність вдосконалення його умов, розширення страхової відповідальності.

В наступні роки розвитку автотранспортного страхування можна умовно визначити 3 етапи його розвитку:

1 етап (1970-1985 рр.) – добровільне страхування транспортних засобів, що належать громадянам, стало самостійним засобом страхування.

2 етап (1986-1990 рр.) – введення і розвиток добровільного комбінованого страхування автомобіля, водія і багажу (авто-комбі).

3 етап (з 1991 року) – визначається введенням нових правил добровільного страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

З 1970 року добровільне страхування транспортних засобів, що належали громадянам, вперше стало проводитись на випадок викрадень, загибелі чи інших пошкоджень в зв`язку з угоном транспортних засобів.

За безаварійну їзду особам, що страхували засоби транспорту не менше трьох років без перерви надавався місячний пільговий термін для укладання нового договору.

В цей час добровільне страхування засобів транспорту стало окремо відбиватись у обліку, відокремившись від добровільного страхування домашнього майна.

На першому етапі розвитку (1970-1985 рр.) добровільне страхування засобів транспорту, що належав громадянам (авто-каско) встигло завоювати популярність, що підтверджується статистикою.

Наприклад, кількість діючих договорів добровільного страхування серед населення складало:

у 1961 році - 10,5 тисяч одиниць;

у 1970 році - 339,4 тис. одиниць;

у 1975 році - 1566,4 тис. одиниць;

у 1980 році - 3334,6 тис. одиниць;

у 1985 році - 5072,1 тис. одиниць. ??????????????? ??????????? ? ????. 1991 ?.: ????????? ????. ???????/???????????? ???????? ????. – ?.:??????? ? ??????????, 1991. – 96 ?.

Число договорів страхування зростає з року в рік, і це доводить, що цей вид страхування користується популярністю в населення.

На цьому етапі:

На першому етапі розвитку автотранспортного страхування аварії – найбільш часті причини пошкодження транспортних засобів і найбільш розповсюджені страхові події. Таким чином, у власників автомобілів швидко росла потреба у забезпеченні страхового захисту автотранспортних засобів.

Авто-комбі – це вид автотранспортного страхування, що поклав початок