Проблеми правового регулювання інформаційної приступності при сполученні прав застрахованих у системі обов'язкового медичного страхування
Економічні методи керування системою надання медичної допомоги (продажу медичних послуг) у рамках ринкових відносин деякою мірою характеризується маркетинговою сутністю охорони здоров'я. У конкурентному середовищі соціально-економічних структур одним з основних засобів ефективного керування є інформація.
У дійсному повідомленні розглядаються деякі проблеми приступності до інформації, можливість її законного (правового) використання в контексті забезпечення визначених прав фізичних і юридичних осіб системи обов'язкового медичного страхування
У поле ринкових відносин перетинаються інтереси декількох напрямків, зв'язаних з наданням і поширенням інформації.
Вид, обсяг і характер конкретної інформації про систему ОМС, діяльності її структур і суб'єктів, дані про застрахований як пацієнті, як видно, повинні співвідноситися й обмежуватися рамками визначених, законодавчо обкреслених прав.
У ринкових взаєминах пацієнта і лікаря, застрахований у системі ОМС виступає одночасно як громадянин, пацієнт і суб'єкт маркетингової (ринкової) системи охорони здоров'я.
У цьому зв'язку дотримання прав може бути забезпечене в поле наступних принципових законодавчих обмежень:
дотриманням конституційних прав людини і громадянина, у тому числі в області охорони здоров'я і забезпечення з цим правил державних гарантій;
забезпеченням захисту прав громадянина, як застрахованого в системі медичного страхування;
забезпеченням захисту прав громадянина, як споживача визначеного виду послуг – медичних;
захисту авторських прав;
захисту державної і комерційної таємниць.
За нашими спостереженнями, стан і характеристики суб'єктів і об'єктів системи обов'язкового медичного страхування описують наступні основні види інформації:
секретна,
конфіденційна,
особиста,
утримуюча лікарську таємницю,
комерційна,
службова,
інша, що не відноситься до перерахованим вище.
Дослідження показують, що в плані забезпечення гарантій застрахованого, у т.ч. і як пацієнта, на одержання відповідної інформації, обміном даних між суб'єктами системи ОМС і забезпеченням нерозповсюдження окремих видів зведень - розкриваються істотні законодавчі протиріччя.
Інформаційне поле системи ОМС формують, насамперед, персоніфіковані зведення про громадянина, зведення про підприємства (у тому числі і режимних) і їхніх співробітниках, зведення про лікувально-профілактичні заснування і страхові медичні організації, що відносяться до різних видів власності й ін.
Використання інформаційних технологій привело до нагромадження, збереженню, обробці і передачі інформації на основі баз даних (БД), законодавчий захист яких забезпечується, у тому числі, відповідно до авторських прав.
Перспективне формування єдиного інформаційного полючи системи ОМС загострює позначену проблему захисту визначених прав застрахованого.
Включення в поле захисту прав застрахованих органів соціального страхування, професійних медичних асоціацій, громадських організацій і інших органів, що приймають участь у позначених питаннях [1] розкриває визначений шар проблем обміну інформацією.
Створення універсальної територіальної моделі захисту прав застрахованих (ТМ ЗПЗ) – на нашу думку, це, насамперед, рішення проблем по створенню єдиного інформаційного простору з законодавчо обкресленими повноваженнями обміну інформацією між суб'єктами такої системи. Реалізація подібного підходу, з одного боку, виключає порушення прав пацієнта у визначеній структурі по факторі не знання своїх прямих обов'язків по забезпеченню цих прав, з іншого боку – дозволяє будь-якому органу, включеному в систему захисту, рівнозначно й об'єктивно оцінити ступінь виконання прав застрахованого, у тому числі і їхнього порушення, якщо такі маються.
Усе перераховане вище робить не однозначний підхід до одержання і використання інформації в поле відносин системи ОМС.
Право громадян не інформацію про стан здоров'я забезпечується відповідно до “Основ законодавства Російської Федерації про охорону здоров'я громадян”.
Інформація, що функціонує в системі охорони здоров'я, за винятком складову відповідно до законодавства державну, лікарську чи комерційну таємницю є публічної і повинна доводитися до зведення громадян у т.ч. через засоби масової інформації.
Як показує практика, з метою повноцінного забезпечення прав застрахованого і при реалізації діяльності по захисту цих прав, необхідно забезпечити:
повну інформованість пацієнта, як застрахованого, з наданням, зокрема, зведень про стан його здоров'я;
інформованість медичного чи працівника медичного заснування, зокрема, за результатами експертного контролю;
інформованість учасників суб'єктів обов'язкового медичного страхування й інших органів, зокрема систем контролю якості медичної допомоги, про розмежування функцій по захисту прав застрахованих;
інформованість стану і результатів ліцензування й акредитації в системі охорони здоров'я; інформація про сертифікацію персоналу;
інформованість за результатами опитувань, моніторингу, наукових досліджень.
В умовах відсутності законодавства про захист прав застрахованих у системі обов'язкового медичного страхування, права на одержання відповідної інформації гарантуються громадянину як застрахованому, виступаючому в ролі чи пацієнта споживача медичних послуг, поруч статей законодавчих актів, до деяким з який віднесені [2,3]:
I. “Основи законодавства РФ про охорону здоров'я”.
Стаття 31. Право громадян на інформацію про стан здоров'я.
Стаття 61. Лікарська таємниця.
II. Закон РФ “ПРО захист прав споживачів”.
Стаття 3. Право споживачів на освіту в області захисту прав споживачів.
Стаття 8. Право споживача на інформацію про виконавця послуги і послугах.
Стаття 9. Інформацію про виконавця послуги.
Стаття 10. Інформація про послуги.
Обсяг і ступінь обміну інформацією між лікарем і пацієнтом характеризують моделі їхніх взаємин [4]:
1. Патерналістична модель (лікар-опікун) – обмежує права пацієнта в одержанні абсолютно повної інформації і тим самим обмежує його можливість в участі прийнятих рішень по тім або іншому виді втручання.
2. Інформаційна модель (наукова, споживча) – не має обмежень у наданні інформації пацієнту.
3. Інтерпретаційна модель (лікар у ролі порадника, консультанта) - має визначені лікарем обмеження в наданні інформації пацієнту.
4. Дорадча модель – не обмежує прав пацієнта в наданні інформації, вибір умов прийнятого рішення залишається за пацієнтом.
Інформаційна модель є переважної у взаєминах лікаря і пацієнта в США. У Росії за даними дослідження цієї моделі взаємин віддають перевагу 4,3% лікарів, а переважної вважають інтерпретаційну модель, у якій існує визначений ступінь обмежень по наданню інформації пацієнту.
У “Основах законодавства Російської Федерації