Проблеми, що стримують розвиток

Їх можна умовно розподілити на кілька блоків.

Серед економічних проблем — низький платоспроможний попит фізичних та юридичних осіб на страхові послуги, незначні обсяги й недосконала структура капіталу СК, відсутність надійних інвестиційних інструментів для довгострокового розміщення страхових резервів.

За даними Держкомстату, у березні 2003 року на одного працівника були нараховані 415 грн. зарплати, а наявні доходи в розрахунку на одну особу становили 206 грн. — за середнього прожиткового мінімуму 342 грн. Водночас колосальні відрахування з фонду оплати праці спричиняють приховування реальної зарплати, подальшу тінізацію економіки.

За підсумками 2002 року, майже 2/5 підприємств були збитковими. Окрім того, на 1 квітня ц.р. дебіторська заборгованість підприємств та установ становила 243,2 млрд. грн., а кредиторська — 307,9 млрд. грн.

Незначні обсяги доходів населення та фінансових ресурсів господарюючих суб’єктів гальмують поступальний розвиток страхування. А недостатність початкового капіталу, повільні темпи його нарощування, розмір сформованих резервів переважної більшості вітчизняних СК зумовлюють, у свою чергу, їх вкрай низькі можливості з покриття великих збитків.

Сьогодні в Україні не існує привабливих для страховиків довгострокових інвестиційних інструментів. Інтерес до ОВДП втрачено, а акції та облігації інвестиційно привабливих підприємств вкрай важко придбати. Це не тільки гальмує зростання інвестиційної діяльності самих компаній, збільшення доходів від неї, а й позбавляє економіку значних обсягів «довгих» грошей.

Серед організаційно-правових проблем можна згадати відсутність цілеспрямованої державної політики у сфері страхування; недосконалість чинної нормативно-правової бази; слабкий розвиток інфраструктури; протекціонізм, галузевий монополізм; надмірна кількість видів обов’язкового страхування та неадекватність їх фінансового забезпечення; недостатній рівень державного регулювання страхового ринку тощо.

Законом України «Про страхування» передбачено 34 види обов’язкового страхування, що навіть не мають зарубіжних аналогів. Рішення про їх запровадження прийнято поспіхом, без належного соціально-економічного обґрунтування. Окремі види такого страхування чітко законодавчо не врегульовані, оскільки мають відсильні норми або не визначені в українському правовому полі поняття. Майже для 2/3 видів обов’язкового страхування немає необхідної нормативної бази.

2002 року зібрано лише 405,6 млн. грн., при збільшенні, порівняно з 2001-м, обсягів недержавного обов’язкового страхування на 73,7 млн. грн. і скороченні державного на 18,5 млн. Страхові ж виплати торік зросли лише на 0,4 млн. грн. Це зумовлено як законодавчими прогалинами, так і відсутністю необхідних для обов’язкового страхування коштів.

У регулюванні страхового ринку також залишається ціла низка невирішених проблем:

недостатня узгодженість дій державних органів, що опікуються питаннями страхування, між собою, а також цих органів і СРО;

недостатній обсяг повноважень державних органів на санкції та притягнення винних до відповідальності за порушення законодавства, що не сприяє підвищенню рівня відповідальності професійних учасників ринку;

відсутність якісної системи обліку, звітності, розкриття інформації та нагляду за діяльністю СК, що обмежує можливості потенційних інвесторів і споживачів страхових послуг щодо вибору СК, зменшує можливості ринку з мобілізації вільних ресурсів, зростання обсягів страхового посередництва.

Негативним чинником є наявність кептивних компаній, що обстоюють виключно корпоративні інтереси, будуються за галузевою ознакою та працюють під опікою різних міністерств і відомств, місцевих органів влади. Інколи банки вимагають від клієнтів страхувати заставне майно в афільованій з ними СК. Все це спричиняє монополізацію окремих сегментів ринку відомчими страховими компаніями.

Сьогодні ринок посередників дуже слабкий і незначний, взаємовідносини між ними і СК прямо протилежні прийнятим у світі, чинна нормативно-правова база їх діяльності містить чимало застарілих вимог.

До функціональних проблем належать відсутність середньо- й довгострокового планування діяльності; низький рівень кваліфікації кадрів тощо.

Топ-менеджери в більшості випадків не допускаються до процесу прийняття кінцевих рішень і не досить зацікавлені в результатах діяльності компанії. Це призводить до хаотичності розвитку окремих СК, частої зміни курсу, відсутності бачення перспектив.

Страховий ринок відчуває гостру потребу у вузькоспеціалізованих професіоналах. Інколи СК простіше підібрати висококласного топ-менеджера, ніж грамотного спеціаліста середньої ланки. Все це негативно позначається на обсягах і якості страхових послуг, призводить до зловживань і правопорушень.

Серед інформаційно-аналітичних проблем — значна інформаційна закритість страхового ринку, що вважається однією з найбільш закритих зон ринку фінансового. Оприлюднення інформації відстає у часі, недосконалі форми обліку спричиняють її викривлення, внаслідок чого неможливо простежити динаміку розвитку конкретних видів страхування, приймати своєчасні та ефективні управлінські рішення.

Звітні дані не дозволяють достовірно судити про реальний фінансовий стан і результати діяльності СК. Це зумовлено тим, що: 1) окремі показники, які істотно впливають на фінансовий стан СК, згідно із законодавством просто не вносять до звітності; 2) звітні показники трактуються компаніями по-різному. Водночас чинна звітність містить низку зайвих даних, що не дають точного уявлення про результативність діяльності страховиків.

Відсутні й банки даних про недобросовісних страхувальників. Немає досконалих рейтингів СК, що би полегшували оцінку стану страховиків.

Страховому нагляду бракує аналізу фінансового стану власника; проголошення небажаними певних видів страхової практики; прийняття рішень про фінансове оздоровлення СК; практики недопущення до управління СК осіб, винних у фінансових зловживаннях.

Нестача доступних інформаційно-аналітичних матеріалів про діяльність СК, недостатня реклама страхових послуг спричиняють неінформованість переважної більшості населення про страхування, його правила й у кінцевому підсумку — зумовлюють низьку страхову культуру громадян. За результатами загальнонаціонального опитування соціологічною службою Центру Разумкова у червні 2003 року, 76,5% громадян не знають суті страхування відповідальності перед третіми особами. Лише 10,4% опитаних вважають, що цей вид страхування має бути обов’язковим, а більшість (69,1%) громадян бачать його виключно добровільним. Впровадження обов’язкового страхування власників автотранспортних засобів має підтримку лише 40,4% громадян; 34% опитаних не вбачають необхідності такого кроку.

Є