Це були часи, коли страхова справа переживала глибоку кри-зу. Особливо великих збитків зазнавали товариства зі страхуван-ня від пожежі. Цінні папери перестали приносити власникам ди-віденди. Необмежена конкуренція страхових товариств стала небезпечною для страховиків. Щоб залучити якомога більше страхувальників, тарифи знижували без жодних на те підстав.

Цікаво, на наш погляд, ознайомитися з тими заходами, до яких вдавалися самі страховики для виходу з кризи. У 1874 році кілька страхових товариств Домовилися щодо спільних дій. Було створено синдикат, до якого ввійшли 8 страхових товариств. Во-ни уклали угоду, згідно з якою зобов'язалися діяти на однакових для всіх умовах. Застосовувались єдині тарифні ставки, єдині прийоми страхування і перестрахування, однакова система пільг і штрафів. Завдяки спільному підвищеному тарифу пожвавилася діяльність страхових товариств. Сума премій, як зазначалось у згадуваному вже «Енциклопедичному словнику» Брокгауза та Єфрона, почала зростати, збільшилися дивіденди. У другій половині XIX століття спектр страхових послуг був уже доволі широким. Страхові товариства приймали на страху-вання будівлі, тварин, меблі, одяг, засоби транспорту, вантажі, пе-вного розвитку набуло страхування життя.

Основним видом страхування і надалі лишалося страхування від вогню. Поняття такого страхування значно розширилося, охопивши більший набір ризиків. У 1909 році було затверджено статут Това-риства страхування від вогню майна гірничих і гірничозаводських підприємств (м. Харків).

У дореволюційні роки одним із важливих центрів страхування була Одеса. Тут існували самостійні страхові товариства, а також контори філій провідних страхових компаній Петербурга й Мос-кви, іноземних страховиків.

Досить поширеним було й самострахування. Так, створене 1857 року Російське товариство пароплавства і торгівлі (РТПіТ) мало своєю головною базою Одесу. У 1865 році статут РТПіТ було змінено. Розмір страхового капіталу збільшено до 1 млн руб. і передбачено, що в разі розподілу прибутку з нього завжди має виділятися сума, необхідна для поповнення страхового капіталу до визначеного розміру. Цей фонд застосовувався під час страхування суден. Набули поширення товариства взаємного страхування серед землевласників. За прикладом Ліфляндського товариства було організовано товариство взаємного страхування землевласників у Києві. Воно ставило своїм завданням відшкодування збитків, за-вданих вогнем землевласникам Київської, Подільської та Волинсь-кої губерній.

Особисте страхування виникло в 30-х роках XIX століття. Протягом тривалого часу страхування життя було монополією Російського товариства застрахованих капіталів і доходів. Статут товариства передбачав страхування за чотирма видами (розрядами): А — страхування капіталу, В — страхування пенсій на користь спадкоємців і в разі дожиття до певного строку, С — страхування пенсій на користь самого страхувальника (страхування на дожит-тя), Д — страхування капіталів і пенсій на користь дітей при до-сягненні ними певного віку. Понад 97 % припадало на розряд А.

У 1906 році було ухвалено закон про страхування життя дер-жавними ощадними касами. За умовами страхування договори укладалися без попереднього лікарського огляду на суми, не ни-жчі за 25 руб. Проте виплата страхової суми в разі настання страхо-вого випадку відстрочувалася на 5—7 років. Це не відповідало інтересам широких кіл населення.

Страхування життя, крім акціонерних товариств і ощадних кас, здійснювали також товариства взаємного страхування. Одне з них було в Києві.

Обсяги страхування в Росії були дуже малі порівняно з держа-вами Західної Європи.

У 1894 році було встановлено державний нагляд за діяльністю акціонерних страхових товариств. Здійснював його Страховий ко-мітет, який входив до складу Міністерства внутрішніх справ. Ін-спектори Комітету утримувалися на кошти від спеціальних внес-ків страхових організацій.

З 1885 року, коли в Росії було дозволено діяти іноземним страховим товариствам, тут з'явилися американські, англійські, німецькі, французькі компанії зі страхування життя. Для відкрит-тя філії в Росії іноземному страховикові належало попередньо внести до державної скарбниці 500 тис. руб. грошової застави та резервувати 30 % надходжень страхових платежів на рахунках Державного банку. Але навіть діставши дозвіл працювати на мі-сцевому ринку, іноземні акціонерні компанії мали частку у стра-хових преміях не більш як 5,9 %.

У 1895 році створено перше спеціалізоване Товариство росій-ського перестрахування.

На цей час припадала і грошова реформа, яка створила сприят-ливіші умови для діяльності вітчизняних та зарубіжних страхо-виків і перестраховиків.

Отже, у дореволюційній Росії існували майже всі відомі на ті часи види страхування та форми страховиків. Провідна роль на-лежала акціонерним товариствам. На них 1913 року припадало 63 % застрахованого майна, 15 % належало земським і 8 % — мі-ським взаємним страховим товариствам. Решта страховиків охоп-лювали 14 % зобов'язань з майнового страхування.

На межі XIX і XX століть пожвавилася страхова діяльність на території Західної України, яка входила тоді переважно до складу Австро-Угорської імперії, а після її розпаду — до Польщі і Руму-нії. Так, 1892 року почало надавати страховий захист від вогню українському населенню Галичини й Буковини Товариство взає-много страхування «Дністер». Через три роки воно заснувало до-чірній банк Товариство взаємного кредиту «Дністер». Ці фінан-сові інституції були одними із найпотужніших фінансових закладів у своєму регіоні й проіснували до 1939 року.

З метою надання українському населенню послуг у сфері страхування життя в 1911 році в Чернівцях було засновано Това-риство взаємного страхування життя і пенсій «Карпатія». Згодом головний офіс товариства було переведено до Львова. Тут воно також успішно працювало аж до об'єднання