Страхування сприяло зростанню концентрації виробництва й ка-піталу, що, у свою чергу, прискорювало розвиток страхової індустрії.

Події 1917 року в Росії внесли багато змін і до страхової спра-ви. Уже через рік ЇЇ було оголошено державною монополією. З утворенням СРСР майже всі страхові операції перейшли до ор-ганів Головного управління державного страхування при Мініс-терстві фінансів, застосовувались єдині правила й тарифи з кож-ного виду страхування. У 20-ті роки цей страховик не охоплював лише колгоспи та інші кооперативні підприємства.

У роки Радянської влади страхування розвивалося нерівномі-рно, насамперед щодо об'єктів державної власності. Останні, як відомо, становили переважну (1986 року — 94 %) частину майна, що перебувало на балансах господарських формувань.

Починаючи з 1921 року страхування зазначених об'єктів — майна державних підприємств і організацій — згідно із законо-давством було добровільним.

Постановою ЦВК і РНК СРСР від 4 вересня 1929 року впро-ваджувалось обов'язкове страхування в державній промисловос-ті, яке охоплювало практично все майно. Проте вже через два ро-ки страхові платежі було включено до складу податку з обороту, а тому змінився порядок відшкодування збитків.

Водночас страхування кооперативних і громадських підпри-ємств, куди ввійшли й колгоспи, було переведено на державну основу. Відповідну роботу мали виконувати органи Держстраху СРСР. Цей страховик організовував також роботу з обов'язко-вого та добровільного страхування майна громадян.

Не існувало чіткої концепції і щодо розвитку особистого стра-хування. З березня 1929 року в СРСР почали швидко впроваджу-вати колективне страхування, маючи на меті охопити ним не менш як 75 % працюючих. Цей показник таким високим був не-довго. Уже 1940 року він знизився до 30 %, і колективне страху-вання стало збитковим. Його відмінили, ввівши індивідуальне змішане страхування, страхування на випадок смерті і втрати працездатності, страхування від нещасних випадків.

У післявоєнні роки було вжито деяких важливих заходів, спрямованих на посилення ролі страхування в розвитку економі-ки, зокрема затверджено положення про Держстрах СРСР. Цей документ розширював права низових страхових органів. Було на-дано статусу самостійної госпрозрахункової одиниці Управлінню іноземного страхування СРСР.

У період реформ 60-х років минулого століття багато було зроблено з налагодження страхового захисту сільськогосподар-ських підприємств, без якого важко було перейти до грошової гарантованої оплати праці колгоспників, прямого банківського кредитування колективних господарств, зміцнити інші напрямки госпрозрахункових відносин. Запроваджені з 1968 року умови обов'язкового страхування майна колгоспів, що ґрунтувалися на принципі еквівалентності взаємовідносин страховика зі страху-вальниками (їх сукупністю), стали кроком уперед у методології формування страхових резервів. Було збільшено норму страхово-го покриття і розширено перелік страхових подій (зокрема, включено посуху). З огляду на ефективність цих заходів уряд СРСР уже через 10 років визнав за доцільне перевести на такі умови страхування й державні сільськогосподарські підприємст-ва, спростувавши тим самим тезу, що «держава не може сама се-бе страхувати».

Протягом 60—70-х років почали застосовуватися нові види страхування майна, життя та здоров'я громадян. З 1988 року державні підприємства дістали право на здійснення добровільно-го страхування майна та відповідальності. Але незважаючи на се-рйозні зміни у ставленні до страхової справи, вона в СРСР розвива-лася значно повільніше, ніж у країнах із ринковою економікою.

Початок 90-х років ознаменувався політичними та економіч-ними змінами світового масштабу. На карті замість Радянського Союзу з'явилися 15 незалежних держав. Україна за кількістю на-селення та виробничим потенціалом посіла друге місце серед нових країн. Вона обрала ринковий тип розбудови економіки, ста-вши на шлях глибоких економічних реформ. Важливою складо-вою нового господарського механізму має бути ефективна сис-тема страхування, що відповідає світовим стандартам.