а) кредити, повернення яких гарантується залученням давно відомих фінансових інструментів. Ідеться про іпотечні та банків-ські кредити, які видаються під заставу іпотеки або іншого май-на, що належить позичальникам. Іпотека та інше майно стають предметами страхування, а позичальник відповідно — страху-вальником і застрахованим в одній особі;

б) кредити, повернення яких гарантується борговими зо-бов'язаннями фінансового характеру: облігаціями, акціями, комер-ційними паперами, сертифікатами фінансових активів підприємств. З огляду на різноманітність видів гарантій їх поділяють на гарантії, що стосуються відносин між приватними суб'єктами, та гарантії, що стосуються відносин, у яких одна зі сторін є суб'єктом загальнона-родного, державного значення. Емітенти боргових зобов'язань самі й ініціюють таке страхування, щоб підняти довіру до себе.

Процедура надання страхових гарантій передбачає виконання тих самих дій, що й при укладанні типових договорів страхування:

1) визначення предмета страхової гарантії та його основних характеристик;

2) оцінювання ризику на підставі поданої та додатково отри-маної інформації;

3) визначення умов угоди про надання страхової гарантії;

4) розрахунок страхового тарифу та визначення порядку спла-ти страхової премії.

При гарантійному страхуванні, як і при делькредерному, за-стосовують два способи надання страхового захисту:

одноразовий — застосування щодо окремої кредитної опе-рації, яка потребує страхової гарантії;

багаторазовий, оборотний — щодо загальної кількості опе-рацій, які можуть бути здійснені одним боржником протягом ча-су дії угоди про гарантійне страхування.

Серед розмаїття кредитних відносин, які здійснюються на су-часному кредитному ринку, особливого значення набувають кре-дитні послуги, відомі як кредит довіри. Прикладом такого кре-диту є добрі, довірчі відносини між працедавцем (кредитором) та найнятим працівником (боржником). Такі відносини можуть на-бувати реального змісту в переданні працедавцем своєму праців-никові у тимчасове користування засобів транспорту або ж інших цінностей. Отже, виникає ризик невиправдання довіри працедав-ця. На випадок завдання йому збитків працівником працедавець може застрахуватися. Цей вид страхування, як бачимо, з одного боку, має характер делькредерного, бо страхувальником є креди-тор, а з другого — набирає форми страхової гарантії, оскільки страховий поліс становить предмет застави. Саме тому немає підстав страхування довіри однозначно відносити до делькредерної чи заставної групи.

Отже, беручи до уваги різноманітність характеру операцій, пов'язаних із безпосереднім страхуванням кредитів та наданням страхових гарантій сторонам кредитних взаємовідносин, креди-тне страхування можна визначити як господарський меха-нізм, мета якого — задовольнити випадкові оцінювані майнові потреби, які виникають з ризику неповернення кредиту, пере-розподіливши втрати між суб'єктами кредитно-страхових відносин.

Видове розмаїття кредитного страхування як із практичних, так і з теоретичних міркувань потребує класифікації за істотними критеріями та зведення в єдину систему ієрархічного типу. Голо-вною ознакою, притаманною кожному виду кредитного страху-вання, є безпосередній чи посередній спосіб організації страхово-го захисту кредитних відносин. Згідно з цією істотною ознакою загальну систему видів кредитного страхування можна подати такою схемою (рис. 3):

Рис. 3. Класифікація видів страхування кредитів