Генеральний страховий агент наймає на роботу страхових агентів, яким виділяється зона обслуговування — територія (кон-кретні населені пункти), де вони мають організувати продаж страхових полісів. З часом, коли вже досягнуто відповідного рів-ня розвитку страхування на визначеній території, страховий агент має право залучати субагентів як помічників, вступати з ними у трудові відносини і передавати частину функцій з укла-дання нових та обслуговування раніше укладених договорів. Іно-ді обов'язки субагентів можуть обмежуватися лише репрезента-тивними функціями. Наприклад, вивчати ринок та орієнтувати агентів з питань конкретного виду страхування, які можуть ста-новити інтерес для працівників того чи іншого підприємства або жителів невеликого населеного пункту. Субагенти залучають та-кож глядачів на концерти чи спортивні змагання, які організовують із рекламною метою страхові компанії. Проте такі працівни-ки не мають прямих відносин зі страховою компанією.

Безперечними перевагами системи генеральних страхових агентств є їх гнучкість та мобільність.

Страхові агенти всіх типів реалізують готовий страховий про-дукт. Отже, вони не мають впливу на його якість і не можуть бу-ти об'єктивними щодо оцінки останньої.

Діяльність страхових агентів оплачується у вигляді комісійної винагороди або комісії, розмір якої обумовлюється агентською угодою і, як правило, виражається у відсотках від страхової пре-мії, сплаченої страхувальником за конкретним договором стра-хування.

Регулювання посередницької діяльності агентів у багатьох країнах здійснюють контрольно-ревізійні служби страхових ком-паній. Згідно з Положенням про порядок провадження діяльності страховими посередниками, яке затверджене постановою Кабіне-ту Міністрів України від 18 грудня 1996 року за № 1523, ненале-жний контроль страховика за діяльністю його страхових агентів кваліфікується як порушення страхового законодавства.

Страхові брокери. Страхові брокери, як і страхові агенти, поділяються на кілька типів. Брокерами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи у вигляді брокерської контори з найманим персоналом. Великі корпорації можуть мати свого так званого «кептивного брокера».

Найвідоміші в усьому світі брокери, акредитовані розміщува-ти страхові ризики в Ллойді, — це так звані брокери Ллойда. Процедура розміщення ризиків у Ллойді не є унікальною, але вона найстаріша. У загальних рисах її можна уявити за такою схемою. Брокер готує сліп, який являє собою кілька аркушів па-перу формату А4. На цьому сліпі він розміщує всю необхідну ін-формацію щодо конкретного страхування під такими рубриками: *

найменування Страхувальника/Перестрахувальника; *

предмет (інтерес) страхування/перестрахування; *

тип (наприклад, факультативне перестрахування); *

клас (страхові ризики); *

ліміт відповідальності (страхова сума/франшиза); *

дата та період; *

премія (ставка або сума); *

загальні умови та винятки; *

спеціальні умови (гарантії); *

брокераж;*

андеррайтингова інформація.

Щоб отримати ціну для конкретного ризику, який брокер бажає розмістити в Ллойді, він показує сліп та андеррайтингову інфор-мацію так званому андеррайтеру-лідеру. Після докладного вивчення всієї інформації, що пов'язана з конкретним ризиком, при-значається ціна. Якщо клієнт брокера погоджується на таку ціну, лідер формально приймає ризик і ставить свій штамп на сліпі та зазначає частку (відсоток) ризику, яку він бере на себе. Частина ризику, що залишилась, розміщується серед інших андеррайтерів.

Діяльність брокера тісно пов'язана з «життєвим циклом» страхового полісу. Безперечно, що перша стадія — це знайти клі-єнта. Кожний страховий брокер має свою власну стратегію по-шуку клієнта.

Далі брокерові необхідно добре зрозуміти потреби клієнта з метою їх найкращого задоволення. Якщо страховий брокер не знає свого клієнта та його бізнесу, він не може ефективно вико-нувати свої зобов'язання щодо нього. Послуги, які брокер надає своєму клієнтові, можна об'єднати під назвою «найкраща пора-да». На цій стадії брокер відіграє роль консультанта з ризик-менеджменту і розробляє спеціальну програму ї управління ри-зиком клієнта. Така програма може включати в себе самостраху-вання, а також заходи щодо «поліпшення» ризику. До них можна віднести, наприклад, установлення додаткових пристроїв пожежо-гасіння або систем охорони.

Наступною стадією є пропонування брокером ризику на стра-ховому ринку і початок переговорів про укладання договору страхування. Переговори проводяться згідно з правилом «попиту та пропозиції» і тривають до моменту, коли сторонами буде оста-точно досягнуто умов договору. Такі переговори можуть мати навіть кілька раундів. Роль брокера полягає в тому, щоб під час проведення переговорів представляти інтереси клієнта та досяг-нути остаточної годи. Коли ризик є повністю розміщеним, бро-кер надсилає формальне повідомлення як своєму клієнтові, так і андеррайтеру.

У разі можливості висунення вимоги страхового відшкоду-вання страхувальник повідомляє про страховий випадок не лише страховика, а й брокера. Допомога клієнтові в підготовці необ-хідних документів для висунення вимоги є дуже важливою по-слугою брокера, а коли клієнт не обізнаний з тонкощами прове-дення формальних процедур — конче необхідною. Великі броке-ри мають вплив на ринку і можуть його використати, наприклад для здійснення задовільного страхового відшкодування.

Коли «життєвий цикл» страхового полісу наближається до кінця, страховий брокер звертається до свого клієнта з пропозицією поно-вити дію договору на новий термін, і цикл починається спочатку.

Страховий брокер має певну кількість клієнтів, яких він пред-ставляє на ринку. Брокер постійно вивчає ситуацію на ринку, де ставки і розміри страхового покриття коливаються, а з розвитком

страхової індустрії з'являються нові страхові продукти. Окрім знань ринкової інформації, брокеру потрібні, наприклад, відомо-сті про зміни в законодавстві, що можуть мати вплив на бізнес клієнта. Великі брокери витрачають значні кошти на досліджен-ня та прогнози. Вони не чекають запитань від свого клієнта, а намагаються