Рис. 3. Схема відносин у разі страхування споживчих кредитів

Страхові тарифи формуються із врахуванням величини першої виплати покупцем, кількості визначених періодичних, почастинних погашень кредиту (термін його надання) і, безперечно, на-дійності позичальника, яка може бути досить мінливою. Це спону-кає страхові заклади до страхування, а банки — до надання кредитів лише на якомога коротший термін і в невеликих сумах. Бажаної надійності такі кредитні відносини між кредитором і по-зичальником можуть досягти за умови застосування спеціального способу забезпечення зобов'язань — застави.

Страхування кредитів, виданих під заставу, може здійсню-ватися тоді, коли позичальник забезпечує повернення кредиту переданим у заставу належним йому нерухомим чи рухомим майном. Очевидно, Ідо майно, передане у заставу, піддається не-безпеці знищення або пошкодження, що загрожує платоспромо-жності позичальника і може призвести до втрати ним можливості повернення боргу. Отже, предмети застави потребують страхового захисту. Закон України «Про заставу» визначає механізм стра-хування заставлених предметів. Він, зокрема, покладає на заста-водавця обов'язок страхування нерухомих об'єктів та предметів іпотеки, переданих ним у заставу. Таке страхування має здійсню-ватися за рахунок коштів заставодавця (страхувальника) у повній вартості заставленого майна, але на користь заставодержателя.

У разі порушення заставодавцем обов'язків щодо страхування предмета іпотеки заставодержатель має право вимагати достро-кового повернення основного боргу або застрахувати предмет іпотеки за свій рахунок, але в інтересах заставодавця із наступ-ним стягненням з нього витрат зі страхування.

У разі застави (закладу) рухомого майна заставодержатель, якщо інше не передбачено договором застави, зобов'язаний страхувати предмет закладу в обсязі його вартості за рахунок і в інтересах заставодавця. Отже, в таких ситуаціях ідеться про без-посереднє страхування предметів застави майна, вартість якого становить гарантію платоспроможності позичальника і виконан-ня ним зобов'язань перед своїм кредитором від усіх ризиків. Та-ким чином, при страхуванні заставленого майна (іпотеки) страху-вальником і застрахованим є заставодавець, а заставодержатель є суб'єктом, на користь якого укладено страхову угоду, тобто бе-нефіціантом.

Згідно з характером взаємовідносин між сторонами страхово-го процесу в разі настання страхового випадку (втрати предме-том іпотеки своєї вартості через пошкодження або знищення) першочергове право на отримання суми належного страхового відшкодування має заставодержатель — кредитор. Виплата стра-хового відшкодування кредиторові є забезпеченням його лише перед удаваною явною (хоча й потенційно можливою) неплато-спроможністю позичальника. Водночас виплата страхового від-шкодування безпосередньо страхувальникові створює небезпеку його нецільового використання заставодавцем.

Сучасне законодавство багатьох європейських країн дає змогу пе-рейти від страхування предметів застави до безпосереднього страху-вання кредитів, виданих під заставу. Його зміст полягає в тому, що угода про страхування кредиту набуває характеру страхової гарантії, виданої кредиторові (застрахованому) страховиком. Відповідно страховим випадком визнається неповернення позичальником у встановлені терміни заборгованості кредиторові. Факт настання страхового випадку, який заявляється і стверджується кредитором, дає підставу страховикові виплатити страхове відшкодування в об-сязі непогашеної частки заборгованості. У свою чергу, страховик як заставодержатель отримує право на стягнення на свою користь на-лежної йому суми за рахунок реалізованої іпотеки. Перед укладан-ням договору про заставу заставодавець зобов'язується застрахувати призначене для застави майно від тих ризиків, які, на думку страхо-вика, можуть загрожувати іпотеці втратою її вартості. Страхові та-рифи встановлюються на рівні, який відповідає величині ризиків. Як правило, іпотека страхується на умовах «від усіх ризиків». Після цього нотаріальним актом іпотека оформляється на користь страху-вальника, який одночасно стає заставо держателем. Інтегральною ча-стиною страхового полісу є копія кредитної угоди між кредитором-застрахованим та позичальником-страхувальником.

Страхування кредитів довіри пропонує підприємцям захист від незадовільних фінансових наслідків, збитків, завданих влас-ним персоналом, якому з огляду на виконувані ним службові обов'язки необхідно довіряти майнові цінності. Зазначене стра-хування дає змогу:*

уникати зайвої турботи про матеріальні цінності, що поля-гає у виникненні особливих вказівок та інструкцій;*

запобігати прямим збиткам і втратам;*

уникати в кожному випадку потреби отримувати докази ці-лості матеріальних цінностей.

Страховик відшкодовує страхувальникові майнові збитки, ко-трі йому завдані його довіреними особами шляхом чи в результа-ті вчинення ними недозволених дій. Отже, це страхування є спе-цифічним видом страхування відповідальності службових осіб. Зміст страхування кредиту в цьому разі полягає у страхуванні «кредиту довіри». Проте матеріальною субстанцією цього кредиту є вартість матеріальних цінностей, котрі неначе надаються в роз-порядження у кредит третім особам.

Колискою страхування кредиту довіри (недовіри) є Англія. Ще в 1840 році страхова компанія Guarantee Society of London продала перший поліс, за умовами якого компанія гарантувала працедавцям матеріальний захист на випадок збитків, завданих їм їхніми службовцями в разі несумлінного виконання покладе-них на них обов'язків. До цього часу таку гарантію забезпечувала звичайна готівкова застава в певному домовленому розмірі. Осо-бливого розмаху цей вид страхування набув у США в період міг-раційного буму. Працедавці змушені були користуватися послу-гами здебільшого невідомих працівників, які наймалися на службу. Необхідні були гарантії, що й сприяло утвердженню нового виду страхування. Сьогодні страхування довіри в США провадить більш ніж 200 страхових компаній.

Страхування кредиту довіри (недовіри) практикується зде-більшого як загальне й охоплює всіх без винятку службовців та працівників. Завдяки цьому працедавець уникає необхідності надмірного нагляду за окремими працівниками, що, в свою чергу, не дає підстав для їх дискримінації, забезпечує солідний страхо-вий захист і полегшує персональні відносини.

Останніми роками особливим різновидом страхування довіри стало страхування комп'ютерних зловживань. Воно захищає вла-сників комп'ютерних систем від збитків, які завдаються їм у ре-зультаті використання електронної обробки інформації шляхом зовнішнього вторгнення в комп'ютерну систему з метою пошко-дження носіїв інформації, зміни програм, внесення фіктивних ра-хунків, зняття з них коштів і їх