Напрямки вдосконалення державної політики в галузі страхування
Основні засади вдосконалення державної політики в галузі страхування базуються на європейських підходах до контрольної діяльності держави, які формуються міжнародною організацією страхових наглядів та Комітетом зі страхування при Європарламенті. їх можна визначити так:*
подальша інтеграція України в міжнародні страхові струк-тури,*
розвиток законодавчої і нормативної бази;*
розробка стандартів електронного обігу та обліку;*
створення умов для взаємовигідної інтеграції страхової та банківської систем;*
формування об'єднань страховиків з найважливіших проб-лем страхування;*
створення оптимальної структури співвідношення між обов'язковим і добровільним страхуванням;*
залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування;*
створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів.
Подальший розвиток законодавчої та нормативної баз перед-бачає розробку й ухвалення низки законодавчих актів, які розвива-ють страхове законодавство України. Насамперед це стосується пе-рестрахування, а також діяльності страхових посередників.
Потребує невідкладного впорядкування нормативна база у сфері обліку, статистичної і бухгалтерської звітності, аудиту. Не вирішено повністю, як саме в системі обліку слід ураховувати передання резервів перестраховикові або резерви в майбутніх виплатах після вирішення спірних питань тощо. Необхідна комплексна система фінансових показників та їх розшифрувань для страхової компанії (окремі форми звітності для податкових і ста-тистичних органів, органів страхового нагляду, а також преси і страхувальників).
Важливо також законодавчо й нормативно вдосконалювати систему страхування життя, медичного та пенсійного страхуван-ня, страхування політичних ризиків, діяльності товариств взаєм-ного страхування і т. ін.
Розвиток страхового ринку потребує вирішення багатьох ак-туальних питань через об'єднання страховиків, що спеціалізую-ться на найважливіших напрямках страхової діяльності.
В Україні набула поширення така форма, як страхові бюро. Членство в таких бюро, що створені відповідно до рішень Уряду України, є обов'язковим для всіх страховиків, котрі отримали лі-цензію на певний вид діяльності. Першим таким бюро стало Мо-торне (транспортне) страхове бюро. Воно об'єднало страховиків, які здійснюють страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Далі згідно із законодавством України створено Морське та Авіаційне страхові бюро — об'єднання страховиків, які страхують морські та авіаційні ризики. Проекта-ми відповідних актів законодавства передбачено також створення Ядерного й Космічного страхових бюро. А за планами найближ-чим часом можуть бути створені бюро страхування фінансових та експортних ризиків.
Особливістю бюро є те, що законодавче регулювання та нагляд з боку держави тут органічно поєднуються із саморегуляцією з боку страхового ринку. Фактично створюється орган, де страховики са-мостійно на демократичних засадах встановлюють загальні «прави-ла гри», затверджують нормативні регуляційні документи щодо розвитку галузі, координують здійснення страхування, погоджуючи умови страхування, страхові тарифи, розмір комісійних і т. ін., а та-кож проводять єдину міжнародну політику.
При цьому ніхто не повинен втручатися в нормальну конку-рентну боротьбу за ринок і клієнтів. Держава здійснює свій на-гляд через наглядові Ради, що є в кожному бюро. Крім того, за-гальні умови функціонування цих бюро також затверджуються державними органами.
У найближчій перспективі державне регулювання через обов'язкові пули — страхові бюро — може стати одним із основ-них напрямків державного впливу в галузі страхування.
Важливе значення має також подальша інтеграція України у світові структури, що визначають міжнародну політику в галузі страхування.
Україна лише з 1992 року почала активно залучатися до між-народної інтеграції. Очевидно, що за час, який минув відтоді,
наша країна ще не ввійшла в усі необхідні структури як на євро-пейському, так і на світовому рівні. Проте вже є певні успіхи в цьому плані. Так, у 1997 році Україна першою з країн СНД стала асоційованим членом системи «Зелена картка».
Подальша інтеграція України в міжнародні структури дозволить вивірити державну політику щодо регулювання страхової діяльнос-ті згідно із застосовуваними у світі формами, методами та важеля-ми. Розвинені країни — члени Європейського Союзу — мають мак-симально ідентифіковані методи державного регулювання, установ-лювані відповідними директивами цього Союзу. Наша країна, ста-ючи поступово повноправним членом найавторитетніших міжнаро-дних організацій, оволодіває методами впливу держави на страхо-вий ринок, що відповідають найвищим світовим стандартам.
Державна політика має також удосконалюватися через сприяння оптимізації співвідношення між обов'язковим та доб-ровільним страхуванням.
Закон України «Про страхування» передбачає запровадження нових видів обов'язкового страхування тільки внесенням змін до цього Закону, тобто можливості запровадження такого страху-вання дуже обмежені і процедура досить складна.
Таке положення цілком виправдане, оскільки введення того чи іншого виду обов'язкового страхування підвищує ступінь відпо-відальності держави. Тобто при розширенні поля обов'язкового страхування держава фактично змушує громадян або юридичних осіб до використання цієї послуги. А оскільки в умовах демокра-тичного суспільства та ринкової економіки примушення з боку держави має бути мінімальним, відповідальність при запрова-дженні обов'язкового страхування набуває великої ваги.
У цьому плані сьогодні постають три головні завдання. Перше — перегляд щодо можливого зменшення діючих видів обов'язко-вого страхування. Друге — упорядкування умов та порядку здій-снення зазначених видів. І третє — введення нових видів тільки в разі реальної потреби в цьому.
Деякі види обов'язкового страхування слід упорядковувати, удосконалюючи умови їх проведення, якомога чіткіше встанов-люючи обов'язки страховика й визначаючи форми типових дого-ворів. Завдання з упорядкування діючих видів обов'язкового страхування стосується насамперед таких його видів, як авіаційні ризики, втрата врожаю, нещасні випадки на транспорті.
У цілому сфера розширення поля обов'язкового страхування уже значною мірою вичерпана, і головне завдання полягає нині не у запровадженні нових видів, а у вдосконаленні діючих.
Зазначене завдання споріднене з таким: залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страху-вання.
Сьогодні держава не в змозі вирішувати такі важливі соціальні питання, як медичне обслуговування, виплата пенсій, надання допо-моги з безробіття, відшкодування витрат при травматизмі на вироб-ництві і т.