Які і кого захищатиме загальнообов`язкове державне соціальне страхування?

Страховикам, вочевидь, припав до душі принцип перекладання відповідальності за оплату страхових випадків із себе на підприємства. Зміни до закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", внесені законом від 22.02.2001 N 2272-ІІІ (що набрав чинності 29.03.2001), відтворили норму щодо оплати перших 5 днів непрацездатності внаслідок виробничого травматизму чи профзахворювання за рахунок коштів підприємства на кшталт закону N 2213-ІІІ. Враховуючи, що базовий закон про страхування від нещасного випадку на виробництві (далі - закон N 1105-XIV) набрав чинності з 1.04.2001, проаналізуємо окремі його положення, які дають уяву про "плюси" і "мінуси" нововведення, а також техніку законотворення.

Навантаження зростає

Безперечно, для "травмонебезпечних" підприємств, тобто підприємств з високим рівнем виробничого травматизму, може видатися "дешевшим" сплачувати підвищені внески, ніж "регресні" та інші соціальні виплати потерпілим. Щоправда, надії тих керівників, хто розраховував на списання заборгованості за цими виплатами за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків, як було передбачено абз.3 п.3 розділу ХІ "Прикінцеві положення" закону N 1105-XIV, не справдилися. Законом від 22.02.2001 N 2272-ІІІ на Фонд покладено обов'язок здійснити відповідне погашення заборгованості потерпілим та членам їхніх сімей лише замість підприємств, що ліквідувалися без правонаступництва. І це - не найгірша новина.

Навіть новостворені чи підприємства, на яких взагалі не трапилося жодного нещасного випадку, зобов'язані сплачувати 0,84% від фонду оплати праці. Не будемо брати в розрахунок можливість 50%-ої знижки, оскільки ч.9 ст. 47 закону N 1105-XIV передбачає можливість позбавлення цієї знижки, "якщо на страхувальника впродовж календарного року накладався штраф за порушення законодавства про охорону праці" (як діятиме це уточнення - стане зрозумілим з наведених дещо нижче повноважень страхових експертів).

Отже, на нинішньому етапі реформи соцстрахування маємо зростання загального навантаження на фонд оплати праці, що з 1.07.2001 становитиме:
- Пенсійний фонд - 32% + 2%;

- Разом - 37,84% + 3%.

У перерахунку на зарплату в 500 грн. маємо, що на 1 "чисту" гривню слід сплатити податків і зборів (внесків) 72,5 коп. Додамо до цієї суми збір на пенсійне страхування з операцій, що не мають жодного стосунку до страхування взагалі (купівля квартир, авто, валюти тощо), а також перспективи запровадження медичного страхування. Крім того, "непільгове" підприємство фактично сплачує ще й 20% ПДВ з витрат на оплату праці (у прикладі 34,5 коп. з 1 грн. "чистого" доходу працівника). Наведені розрахунки виглядають ще більш вражаючими для "ризикованих" виробництв, де внески на "травматизм" сягають 13,8%.

Страхексперт

Поповнюються й лави перевіряючих. Відтепер страхові експерти Фонду мають право "безперешкодно та в будь-який час відвідувати підприємства", "вимагати вжиття економічних санкцій або притягнення до відповідальності посадових осіб" у разі виявлення порушень законодавства про охорону праці й навіть виходити з поданням "про заборону подальшої експлуатації робочих місць, дільниць і цехів, робота яких загрожує здоров'ю або життю працівників" (ст. 23 закону N 1105-XIV). Натомість у ст. 50 цього закону відсутня навіть згадка про відповідальність за заподіяну шкоду внаслідок зупинення виробництва. Сам Фонд відповідальний лише перед застрахованими особами, а відповідальність працівників Фонду (в т.ч. - страхових експертів) обмежена загальним формулюванням та його зарплатою, якої навряд чи вистачить, аби за 10 років покрити збитки, що можуть бути завдані його неправомірними діями

Чому в законі не відтворено загальний принцип повного відшкодування збитків за рахунок Фонду (з наступним позовом до несумлінного експерта в порядку регресу) - залишається загадкою. Хоча ця прогалина, в силу ст. 441 Цивільного кодексу та ст. 56 Конституції, не дозволить Фондові уникнути такої відповідальності.

Варто звернути увагу також на ч.12 ст. 47 закону, що передбачає право органів Фонду проводити "планові та позапланові виїзні перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності". В ч.13 цієї статті йдеться й про можливість ухвалення наглядовою радою проведення щорічних та позапланових перевірок. За логікою ці перевірки мали б проводитися щодо діяльності самого Фонду та його органів, але в законі таке уточнення відсутнє.

Водночас об'єктом перевірок "незалежними аудиторськими організаціями" (цікаво дізнатися перелік "залежних" аудиторів. - Прим. Л.С.) є сплата та цільове використання збору. Тобто за такого формулювання аудит начебто проходитимуть також і платники збору.

Як "виховний" захід закон передбачає можливість віднесення підприємства "до іншого, більш високого класу професійного ризику виробництва". В яких межах і на яких підставах ґрунтуватиметься подання страхексперта щодо збільшення відсотку відрахувань, як і рішення виконавчої дирекції Фонду - в законі чітко не визначено. Зазначено лише, що подання може вноситися в разі "систематичних порушень нормативних актів про охорону праці". Але порушенням може вважатися й відсутність журналу про проходження інструктажу чи миючих засобів у санвузлі.

Не треба бути провидцем, аби передбачити бажання керівництва підприємства уникнути такої халепи, як збільшення відрахувань. Так само, як і шляхи реалізації цього бажання, враховуючи, що за кожним підприємством закріплюватиметься "свій" експерт. Чим більше підприємство і, відповідно, фонд оплати праці, тим більшою буде конкуренція між самими експертами за право контролювати стан охорони праці на такому "клондайку".

Право на безправ'я

Якщо права Фонду та його представників мало чим відрізняються від повноважень фіскальних органів (а за деяких обставин, навіть ширші), то права "підопічних" - страхувальників-підприємств та застрахованих працівників більш розмиті.

З