Павутинний переглядач (Web browser) комп’ютера-клієнта посилає замовлення до серверу на перегляд документа з даною мережевою адресою. Після отримання цього замовлення сервер відправляє потрібний документ переглядачеві клієнта, а сам у той час підтримує замовлені клієнтом гіпермедійні документи за допомогою свого програмного забезпечення. Таким чином, завдяки наявності переглядача, а також іншого програмного забезпечення, яке знаходиться на жорсткому диску вашого комп’ютера, ви стаєте активним учасником мережі. У Web ви можете читати газети та журнали (очевидно, їх електронні аналоги), дізнаватись про погоду у вашому місті, здійснювати подорожі віртуальними містами, а зголоднівши, замовити у віртуальному ресторані справжню їжу (очевидно, володіючи кредитною карткою, відправляєте електронне замовлення через e-mail).

Маючи такі багаті ресурси, розташовані у багатьох місцях, Web повинна використовувати стандартний метод ідентифікації їх місць розташування (location). Цим займається програма єдиного розташовувача ресурсів URL (Uniform Resource Locator).

Сьогодні WWW складається з мільйонів окремих документів, кількість яких щоденно зростає. Для того, аби користувач міг знайти серед цього моря інформації ті, що йому потрібно (очевидно, якщо він не знає адреси конкретної інтернетівської сторінки), розроблено багато пошукових програм (search engines). Більшість переглядачів мають вбудовані зв’язки до різних пошукових програм.

Так, натиснувши на клавішу «Search» («Пошук») інструментального рядка чи обравши цю команду з директорії (Directory) програми Netscape Navigator, користувач отримає сторінку з гіперзв’язками до багатьох пошукових програм Infoseek, Excite, Yahoo, WebCrawler, Rambler, Skyline.kiev і багатьох інших, а також до тематичних збірок (мистецтво, освіта, право, страхування, новини, музика, розваги тощо), які теж мають пошукові механізми.

Для того, щоб здійснити пошук в Інтернет, потрібно спробувати кілька пошукових програм, та знайти найвідповіднішу для предмету вашого пошуку. Справа в тому, що ці програми використовують різні механізми пошуку і тому стосовно предмету пошуку можуть мати різну ефективність. Крім цього, під час пошуку потрібно дуже точно добирати ключові слова та їх комбінації.

Поряд зі своїми власними додатками, World Wide Web пропонує просту у використаннi оболонку користувача для виходу в найбiльший iнформацiйний потiк свiту – Internet, тобто надає можливість працювати з усіма проаналізованими раніше програмами.

WWW винайшов Тiм Бернерс-Лi (Tim Berners-Lee) у 1991р. у Центрі Європейських ядерних дослiджень Європейської фiзичної лабораторiї елементарних часток, що знаходиться в Женевi. Метою Бернерса-Лi було створення ефективного засобу подання усiх даних фiзичних експериментiв. Проте, система, яку вiн побудував, виявилася корисною в різних сферах діяльності.

В основi Всесвiтньої павутини лежить концепцiя гіпертексту (цей термiн був запропонований Тедом Нельсоном наприкiнцi 1960-х рокiв). Гiпертекст – це iнформацiя, представлена в такому виглядi, коли певнi слова в текстi можна в будь-який момент «розкрити» i одержати таким чином про них додаткову iнформацiю, тобто цi слова є посиланнями на iншi документи. У серединi гiпертекстового документу деякi фрагменти тексту чiтко видiленi для того, щоб показати, що натискання на них кнопкою мишi дозволить перейти в iншу частину цього ж документу чи iнший документ на цьому ж комп’ютерi, а, можливо, i в документ на будь-якому iншому комп’ютерi.

Спецiалiсти, якi розробляли «Web», озброївшись iдеєю гiпертексту, пiшли далi та створили нову форму, яку назвали гiпермедiа. Стандартний гiпертекст дозволяє посилання, які створюються за допомогою слiв i фраз. Гiпермедiа дозволяє поєднувати не тiльки слова, чи малюнки, а звуки і файли будь-якого типу даних, які можна зберiгати в комп’ютерi.

Уряд США, бiльшiсть коледжiв i унiверситетiв, страхових компанiй, правоохоронні органи різних країн i безлiч iндивiдуальних користувачiв Internet мають свої Web-сторiнки. До середини 1995 р. iснували десятки тисяч Web-сторiнок, i кожний день створювалися i ставали доступними тисячi нових.

Доступ до Web здійснюється за допомогою броузера. Броузер – це програма, яку ви запускаєте на своєму комп’ютері; ця програма одержує інформацію в Web та надає її вам для перегляду. Можна вважати, що Web-броузер для Web, це як текстовий процесор для слів. Web-броузер надає можливість для доступу та маніпулювання інформацією в Web.

Офіційна назва броузера Web – Web-клієнт. Комп’ютер, з яким ви встановлюєте зв’язок – Web-сервер. Таким чином, ми з’ясовуємо, що Internet – це комп’ютерна мережа, яка заснована на «технології клiєнт-сервер». Пара Web-клієнт і Web-сервер дозволяє здійснювати передачу інформації між двома комп’ютерами.