Правові засади використання в страховій дільності мережі Інтернет

Який же правовий режим використання мережі Інтернет в Україні?

По-перше, до нормативних актів, які регулюють питання використання цієї мережі в Україні відносяться міжнародні договори, до яких приєдналась Україна. Основним міжнародним документом є «Загальна декларація прав людини». Згідно ст. 19 Декларації «Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватись своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів».

Ще один документ щодо цього питання – «Міжнародний пакт про громадянські і політичні права» (набрав чинності 23 березня 1976 р.) – визначає, що:
1. Кожна людина має право безперешкодно дотримуватись своїх переконань.
2. Кожна людина має право на вільне висловлювання своєї думки; це право включає свободу шукати, отримувати і розповсюджувати всякого роду інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово, в друкованому вигляді, або художніх форм вираження, або іншими засобами за власним вибором.
3. Використання прав, передбачених у п. 2 цієї статті, покладає особливі обов’язки та відповідальність. Використання може бути пов’язане з деякими обмеженнями, які повинні бути встановлені законом і бути необхідними:
а) для поважання прав і репутації інших осіб;
б) для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров’я та моральності населення.

По-друге, до нормативних актів, які регулюють використання Інтернет, відноситься національне законодавство.

Конституція України, (ст. 34) визначає, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони життя і здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошення інформації, одержаної конфіденційно, для підтримання авторитету неупередженості правосуддя.

У ст. 9 Закону України «Про інформацію» передбачено, що всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними персонами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.

Стаття 9 взаємодіє зі ст. ст. 10, 45, 46, 47 цього Закону, а також із Законами України: «Про науково-технічну інформацію», «Про захист інформації в автоматизованих системах», «Про зв’язок», «Про авторське право і сумісні права» та деякі інші. Крім цих законів першочергову роль відіграють прийнятий 4 лютого 1998 р. Закон України «Про Hаціональну програму інформатизації» та Указ Президента України «Про деякі заходи щодо захисту інтересів держави в інформаційній сфері». Особливу увагу необхідно звернути на Закон України «Про захист інформації в автоматизованих системах» від 5 липня 1994 р. Ст. 20 цього Закону надає право фізичним і юридичним особам в Україні встановлювати взаємозв’язки з АС інших держав з метою обробки, обміну, продажу, купівлі відкритої інформації.

Правову основу використання мережі Інтернет страховими компаніями та правоохоронними органами складає система законодавчих та підзаконних нормативних актів, які визначають загальну допустимість чи конкретно регламентують порядок та умови її використання.

Першою основною нормою використання Інтернет у страховій діяльності виступає Конституція України від 26 червня 1996 р. На її основі приймаються відповідні закони, до яких відносяться Закон України.

Відносини, що виникають в сфері страхування регулюються нормами Цивільного Кодексу України, Законом України «Про страхування», постановами і декретами Уряду, іншими нормативними актами. Але цих нормативних документів дуже мало для отримання, обробки й ефективного використання інформації, отриманої за допомогою Інтернет. Більшість з цих положень потребують зміни й доповнення, приведення у відповідність з потребами ринку. Необхідні зміни в політичному і термінологічному апараті страхових співробітників, без яких неможливий діалог професійного спілкування з зарубіжними колегами, обмін досвідом, відпрацювання програмних документів, які б дозволили визначити пріоритети при розробці національного законодавства. Міжнародна страхова практика, проаналізована, систематизована, узагальнена в концепційному відношенні, має стати невід’ємною складовою розвитку українського страхового ринку. Тому в найближчий час необхідно прийняти нові та внести доповнення до вже існуючих нормативних документів.