Однак гостре око Прем'єра «засікло», що неподобства зі ставками відбуваються не тільки через один чинник, а через цілий «ряд негативних чинників» на кшталт: низька капіталізація української банківської системи, фактичне усунення з українського ринку іноземних банків, великі невиробничі витрати вітчизняних банків, відсутність нормальної конкуренції в банківському секторі, недорозвиненість фондового ринку, високі ризики і, якщо вірити Рейтеру «відсутність ринкового механізму конвертації фінансової відповідальності в майнову».

Особливу увагу хотілася б звернути на аргументи - недопущення іноземних банків і відсутність ринкового механізму конвертації фінансової відповідальності в майнову.

Коли прем'єр говорив про іноземні банки, то, мабуть, мав на увазі, що кредитів, які видаються іноземними банками, усе ще замало. Очевидно, поведінка УкрСиббанку і Альфа-банку, які здатні видати непосильні українським банкам суми кредиту під прийнятніші відсотки і вже фактично підім'яли під себе весь цвіт прибуткової банківської клієнтури країни, його не насторожують. А поширювана загроза, що виходить від неукраїнського Мікрофінансового банку, який вишкрібає демпінговими цінами більш-менш надійних позичальників у сфері малого і мікробізнесу, прем'єрові загрозою не видається. І справді, країна у нас пристойна, законодавство нормальне, а от банки не дуже хороші - тому необхідно покликати чужі - хороші.

Капітал, безперечно, не буває поганим чи хорошим. Прихід будь-якого капіталу позитивний факт, але забуваючи про його походження можна легко опинитися в дуже пікантному становищі незалежності - тобто, становищі, коли від уряду нічого не залежатиме.

Не менш цікавим силогізмом прем'єра є ідея відсутності «ринкового механізму відповідальності». Але які тут можуть бути «ринкові механізми», коли позиція українських судів до українських же банків однозначна - позичальник завжди має більше прав, ніж кредитор. Через те спостерігається така скурпульозність банків при ухваленні рішень про кредит. Високі ризики і відсутність діючих законодавчо закріплених прав кредитодавців змушують банки перестраховуватися, бути жадібними, а інколи обманщиками, що ніяк не підвищує довір'я населення до системи в цілому. І ніяких особливих ринкових механізмів відповідальності.

Таким чином, в Україні, з усіх боків, зберігається несприятлива ситуація для збільшення кредитування реального сектора економіки. Вона характеризується значною потенційною потребою економіки в кредитних ресурсах на фоні неплатоспроможності більшості підприємств. Влада цього більше не може не помічати. Але коли, як і ким буде проведено реформу української банківської системи, обтяженої всіма вищезазначеними вадами і, за оцінкою Президента, "найслабкішої на всьому постсоціалістичному просторі", невідомо. Для цього треба небагато - об'єднати зусилля уряду, Національного банку і парламенту з тим, щоб розробити і прийняти ряд кардинальних змін до чинного законодавства у фінансовій і банківській сферах...