Широко відомою стала так звана "вінницька" справа. Організоване злочинне угруповання (ОЗУ) у жовтні 1998 р. вчинило крадіжку державних коштів з Вінницького ОУ НБУ України в сумі 80,4 млн. грн. Один з членів ОЗУ, працюючи на посаді техніка сектора обробки задач ре-гіональної розрахункової палати центра інформатизації і платіжних систем обласного управління НБУ, використовуючи своє службове становище, періодично робив несанкціонований доступ у локальну мережу банку. Йому вдалося скопіювати цифровий підпис платіжних документів. Одночасно, використовуючи доступ зі свого робочого місця до розрахункових рахунків банку шляхом візуального перегляду через монітор комп'ютера злочинець встановив, що на спеціальному рахунку Вінницького ОУ НБУ знаходиться велика сума грошей. 23.10.98 р. технік сформував 9 пачок платіжних документів, підписавши їх за допомогою раніше скопійованого електронного цифрового підпису і направив у систему електронних платежів, незаконно перевівши суму зі спеціального рахунку. Далі гроші були переведені по 15 платіжних дорученнях на різні комерційні структури. Внаслідок проведення відповідних заходів, гроші були повернуті державі.

З підключенням до транснаціональних фінансових систем виникають нові загрози. Значного міжнародного резонансу набула справа жителя Санкт-Петербургу В. Левіна, який на початку 1994 року придбав за смішну суму в 100 доларів у професійного хакера інформацію, як проникнути в один з підрозділів Internet, одержавши при цьому визначені права і привілеї. Хакер, який продав В. Левіну інформацію, не ставив своєю метою грабувати банки - завдяки незаконно придбаним привілеям він користувався комерційними службами мережі Internet та-ким чином, що рахунок за послуги виставлявся іншому абонентові.

У липні 1994 року він разом зі своїм напарником - одним зі співвласників фірми «Сатурн» - уперше проник у комп'ютерний центр Сіtіbаnк'а і перевів з нього гроші в каліфорнійське відділення Bank of America на рахунки своїх друзів. В. Левін пішов далі свого «учителя» - він здійснив проникнення у комп'ютерну систему Citibank і почав спокійно звідти викрадати гроші.

У серпні 1994 року Володимир Левін у черговий раз обійшов складну систему захисту банківської мережі Сіtіbаnк'а і перевів 2,78 млн. доларів на рахунки декількох компаній в Ізраїлі і Каліфорнії. Як стверджують керівники Сіtіbаnк'а, йому вдалося викрасти лише 400 тис. доларів, оскільки спрацював банківський захист і рахунки виявилися заблокованими. Відразу після інциденту служба безпеки Сіtіbаnк'а разом із правоохоронними органами почали роботу по виявленню порушника. Однак протягом півроку американські спецслужби (у тому числі ФБР) не могли його допитати - заарештувати В. Левіна було можливо лише за межами Росії. Фахівці американських спецслужб вели гру з В. Левіним, дозволяючи йому переводити неіс-нуючі гроші з рахунків Сіtіbаnк'а (на жаргоні хакерів така операція називається «даммі»).

У своєму інтерв'ю San Francisco Chronicle агент ФБР Стівен Гарфінк заявив, що В. Левін здійснив більше 40 трансакцій на загальну суму $ 10 млн. Треба відзначити, що $ 2,78 млн. - це кошти, які реально були переведені із Сіtіbаnк [3].

Наведені вище приклади вказують, що захист інформації в банківських установах вимагає належної уваги та постійного вдосконалення. Як відомо, він включає три основні складові: правовий, організаційний та технічний захист інформації.

На протязі останнього часу було прийнято цілу низку нормативно-правових актів, у тому числі і міжнародних, які безпосередньо стосуються захисту інформації.

Перш за все, слід згадати новий Кримінальний кодекс України, який набрав чинності з 31 вересня 2001 року, де комп’ютерним злочинам присвячено розділ XVI "Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж", який складається з:
ст. 361. Незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж;
ст. 362. Використання, привласнення, вимагання комп’ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем;.
ст. 363. Порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних систем.

Важливою подією у боротьбі з транснаціональними комп’ютерними злочинами стало підписання Україною, разом із 30 іншими країнами, 23 листопада 2001 року Європейської конвенції про кіберзлочинність, в якій досить чітко визначені види комп’ютерної злочинності та шляхи взаємодії урядів щодо боротьби з нею.

6 грудня 2001 року Президент України підписав Указ № 1193/2001, який передбачає внесення змін у законодавство, що регулює питання боротьби з кіберзлочинами.

З метою організації протидії "комп'ютерному тероризму", в тому числі поширенню через глобальні та національні мережі зв'язку ідеології тероризму, пропаганди насильства, війни і геноциду Постановою Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2001 р. N 1694 заплановано розробити з урахуванням рекомендацій Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо боротьби з міжнародним тероризмом проекти Законів України "Про моніторинг телекомунікацій", "Про захист інформації в мережах передачі даних", "Про регулювання українського сегменту мережі Інтернет" [4].

Щодо організаційного аспекту протидії комп’ютерним злочинам, то слід відмітити створення у 2001 році Управління по боротьбі зі злочинами в сфері високих технологій при МВС України. За час функціонування даним підрозділом порушено 40 кримінальних справ (для порівняння до створення такого підрозділу в 2000 році було порушено 7 кримінальних справ за ст. 198-1 Кримінального кодексу України, що діяв раніше).

Невідкладним завданням на сьогодні є створення Міжвідомчого центру по боротьбі з комп'ютерними злочинами, що передбачено Указом Президента України про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 31 жовтня 2001 року "Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки України". На базі МЦБКЗ слід організувати контактний пункт для отримання повідомлень про кіберзлочини та оперативної допомоги