Взаємні обов’язки власника підприємства і його трудового колективу з захисту відомостей, що становлять комерційну таємницю можуть бути закріпленні у колективній угоді, а обов’язки із захисту відомостей, що становлять комерційну таємницю кожного працівника окремо, - у правилах внутрішнього розпорядку або у трудових договорах, контрактах.

Неправомірне збирання комерційної таємниці.

Ним вважається добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди підприємцю.

Під неправомірним збиранням комерційних відомостей, що становлять комерційну таємницю необхідно розуміти активні дії, спрямовані на отримання таких відомостей будь-яким шляхом: вилучення, а також викрадення документів, що містять комерційну таємницю; неправомірного ознайомлення з такими документами шляхом підслуховування телефонних чи усних розмов, опитування працівників підприємця тощо.

Розголошення комерційної таємниці.

Відбувається шляхом ознайомлення будь-якої особи з відомостями, що становлять комерційну таємницю без згоди особи, яка є власником цих відомостей, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків.

Розголошення комерційної таємниці необхідно розуміти як незаконне ознайомлення інших осіб з відомостями конфіденційного характеру, що віднесені підприємцем до таких, що є його комерційною таємницею, а також навмисне створення умов, які сприяють ознайомленню з ними сторонніх осіб. Зазначені дії повинні бути вчинені особою, якій такі відомості стали відомі у зв’язку з її професійною діяльністю і яка повинна тримати такі відомості у таємниці.

Розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю, може відбуватися різними шляхами: повідомлення зазначених відомостей іншим особам, а саме конкурентам підприємця; надання іншим особам для ознайомлення документів, що містять комерційну таємницю; розголошення відомостей, що містять комерційну таємницю в засобах масової інформації тощо.

Обов’язковою ознакою порушення конкурентного законодавства у вигляді розголошення комерційної таємниці є наявність шкоди завданої підприємцю таким розголошенням.

Схилення до розголошення комерційної таємниці.

Відбувається шляхом спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків відомості, що становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей.

Схилення до розголошення комерційної таємниці може відбуватись шляхом пропонування особі, якій відомі відомості, що становлять комерційну таємницю, винагороди, матеріальних чи нематеріальних благ.

Зазначені неправомірні дії будуть порушенням конкурентного законодавства у випадку, якщо вони завдали чи можуть завдати шкоди суб’єкту господарювання.

Неправомірне використання комерційної таємниці.

Відбувається шляхом впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять комерційну таємницю.

З метою формування ефективного конкурентного середовища на ринках банківських та страхових послуг органами Антимонопольного комітету України проводилась та проводиться робота щодо захисту та становлення конкуренції у зазначених сферах.

Так, розвиток національної банківської системи України, формування якої розпочалося на початку дев'яностих років, протягом останніх років супроводжувався загальним зростанням активів комерційних банків, прискоренням темпів їх капіталізації, збільшенням кількості та розширенням кола банківських послуг.

При цьому останнім часом основним фактором впливу на стан конкуренції у банківській сфері була не зміна загальної кількості комерційних банків, а зміни, що відбувались у структурі банківського сектора. Ці зміни характеризувались швидким зростанням кількості та питомої ваги великих і особливо середніх банків та різким зменшенням кількості малих банків. Так, наприклад якщо на кінець першого півріччя 1998 року кількість комерційних банків, що за класифікацією Національного банку України належать до великих, середніх та малих банків, становила відповідно 20, 90 і 69, то вже на кінець першого півріччя 1999 року їх кількість становила відповідно 30, 107 і 25, а на кінець 1999 року – відповідно 33, 108 і 22. Зазначені зміни у структурі банківського сектору стали перш за все результатом дій Національного банку України, який, враховуючи економічне становище країни, стан світових фінансово-кредитних і валютних ринків, проводив цілеспрямовану політику щодо підвищення рівня капіталізації комерційних банків та дотримання ними економічних нормативів, що в кінцевому підсумку сприяло розвитку конкуренції на внутрішніх ринках банківських послуг та посилило конкурентоспроможність українських банків на міжнародних фінансових ринках.

Протягом останніх років у банківському секторі продовжувала діяти тенденція активного освоєння українських ринків великими іноземними банками, які на відміну від минулих років не обмежуються обслуговуванням лише діючих в Україні іноземних компаній, а пропонують нові банківські послуги за якістю на рівні міжнародних стандартів, також сприяючи посиленню конкуренції.

Підвищення рівня конкуренції відбувалось в результаті подолання негативних наслідків спеціалізації колишніх державних банків і стрімкої лібералізації ринку завдяки активній діяльності та набуття домінуючої ролі групи великих банків «нової хвилі».

Окремі із зазначених банків посилили своє становище внаслідок прийняття Урядом України та Національним банком України нормативно-правових актів, що надавали цим банкам спеціальні повноваження.

На практиці, однакові з точки зору комерційних банків банківські операції, які не відрізняються для банків ні собівартістю, ні технологією виконання тощо, з точки зору споживачів-клієнтів банку (фізичних осіб, підприємств, установ, організацій, інших банків, органів державної влади і місцевого самоврядування тощо) мають абсолютно різну споживчу вартість, тобто, не є взаємозамінними і мають розглядатись як окремі самостійні товарні ринки. Саме такий підхід використовують органи Антимонопольного комітету в ході проведення конкретних досліджень меж ринків банківських послуг в процесі розгляду заяв (справ) про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

З огляду на це у банківській сфері існують групи ринків банківських послуг, серед яких можна умовно виділити основні: міжбанківське кредитування, кредитування небанківського сектора, розрахункове та касове обслуговування клієнтів, залучення депозитів юридичних та фізичних осіб, операції з