Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Деякі правові та соціально-економічні аспекти запровадження страхової медицини

Від соціалістичного періоду своєї історії Україна успадкувала складну і малоефективну систему охорони здоров'я, розвиток якої базувався переважно на екстенсивних засадах.

Соціально-політична криза в Україні призвела і до кризи в системі охорони здоров'я та погіршення якості медичного обслуговування населення. Так, у складеному вперше за історію Всесвітньої організації охорони здоров'я рейтингу національних систем охорони здоров'я Україна посіла 79 місце з 191 країни світу. Слабою втіхою може бути те, що США займають 37 сходинку, а Росії відведено 130 місце.

За роки незалежності не відбулося кардинального реформування системи охорони здоров'я в Україні, проте відбулися певні зміни у функціонуванні медичної системи.

Найбільш суттєвими є такі:
- різке зменшення частки витрат на охорону здоров'я у структурі ВВП;
- скорочення кількості медичних закладів, перш за все в сільській місцевості;
- введення приватного медичного обслуговування;
- запровадження елементів страхової медицини;
- легалізація народної медицини (відбулася й активізація самозванців від народної медицини та різного роду екстрасенсів і "цілителів");
- стихійне розповсюдження принципів ринкової економіки на медичне обслуговування населення, збільшення різного роду легальних і нелегальних поборів з хворих;
- початок створення національної системи забезпечення країни фармацевтичною продукцією;
- прийняття ряду законодавчих актів щодо діяльності медичної галузі;
- започаткована інтеграція національної системи до світової та європейської моделей охорони здоров'я.

Зазначимо, що організація національної системи охорони здоров'я полинна спиратися на основні принципи, визначені ВООЗ з метою втілення в соціальну практику стратегії "Здоров'я для всіх" яке мас базуватися на принципах справедливості, солідарності, доступності. Метою політики та діяльності системи охорони здоров'я має бути "досягнення позитивного стану здоров'я", а не зниження захворюваності, інвалідності та смертності.

В Україні соціально-правовою базою для розвитку системи охорони здоров'я є 49 стаття Конституції, яка визначає право людини на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я має забезпечуватися державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм, а медична допомога у державних і комунальних лікувальних закладах надається безоплатно. Своєрідною "медичною конституцією" є прийнятий у листопаді 1992 руку Верховною Радою України "Основи законодавства України про охорону здоров'я", в яких визначені правові, професійні, економічні та організаційні засади охорони здоров'я.

У концепції розвитку охорони здоров'я населення України визначені основні стратегічні напрями реформування галузі, що покликані розв'язати дві головні і взаємопов'язані проблеми: як забезпечити ефективну використання наявних ресурсів та які додаткові джерела можна залучити до фінансування галузі,

Отже для ефективного І доступного для всіх громадян медичного обслуговування необхідно:
- втілення в соціальну практику політики пріоритетного розвитку медицини і охорони здоров'я;
- чітке визначення правового статусу громадянина о системі охорони здоров'я ;
- зміни принципів виділення коштів, що повинні розподілятися за нормативом на одного жителя;
- створення страхової системи фінансування охорони здоров'я;
- роздержавлення монопольне існуючої державної системи охорони здоров'я та створення медичних закладів різних форм власності;
- функціонування системи медичної допомоги на засадах вільного вибору громадянином форми та способів медичного забезпечення;
- забезпечення першочергової уваги проблемам організації первинної медико-
санітарної допомоги населенню та охороні навколишнього середовища;
- встановлення принципу залежності зарплати медпрацівників від кількості і
якості медичних послуг та створення системи правового, економічною та
громадського контролю за якістю медичної допомоги, а також введення
відповідних санкцій за її не якісне надання.

Медичне страхування має бути складовою частиною системи медичного обслуговування і функціонувати разом з платною і безоплатною медициною. Законодавчою базою розпитку медичного страхування має бути прийнятий у березні 1996 року Закон "Про страхування" та прийняті у січні 1998 року "Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Саме поетапне впровадження страхової медицини має стати основою для подолання кризи у медичній галузі і забезпечити формування адаптованої до ринкової економіки принципово нової правової, соціально-економічної, фінансової та організаційної системи взаємовідносин між надавачами та отримувачами медичних послуг, яка побудована на взаємній відповідальності сторін» системі підтримки (в т.ч. і фінансової) та контролю з боку органів державної влади та місцевого самоврядування.

Слід зазначити, що в Україні вже розпочате впровадження системи медичного страхування рядом страхових компаній, з 1997 року запроваджено обов'язкове медичне страхування громадян, які приїздять на відпочинок до Криму.

Спеціальними рішеннями уряду запроваджено лише два види добровільного медичного страхування - на залізницях та іноземних громадян. Крім того, Указом Президента України від 14 листопада 2000 року запроваджено проведення експерименту щодо обов'язкового соціального медичного страхування в місті Києві та Київській області.

Проте ефективне запровадження медичного страхування неможливе без створення відповідної законодавчої бази. Саме таким має стати розроблений і прийнятий Верховною Радою України 17 січня 2002 року законопроект "Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування". Він, на нашу думку, в існуючому варіанті мас. значні концептуальні недоліки і не може бути прийнятий Верховною Радою України як закон.

Найбільш суттєві:
- запроваджується загальнообов'язковий характер медичного страхування;
суперечить праву людини на вільний вибір системи медичного обслуговування. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 29 травня 2002 року зафіксував, що Конституція України "закріплює право кожного на медичне страхування, тобто не обов'язкове, а добровільне медичне страхування громадян", а стягнення "платежів (внесків), з громадян у системі державного медичного страхування не відповідатиме конституційному положенню, що тлумачиться, оскільки буде однією з форм оплати за наданням їм допомоги у державних і комунальних закладах охорони здоров'я".
- Одержавлення системи медичного страхування, що


Сторінки: 1 2