Медичне страхування на тлі українських реалій
Колись було модно казати: «Наші лікарі бідні, проте вміють робити майже все одними руками, жоден американець на таке не здатний!» На сьогоднішній день ми змушені визнати, що без серйозної матеріальної бази охорони здоров’я не може бути ефективної медицини. Існують різні думки щодо потенційних можливостей добровільного медичного страхування, багато запитань виникає також з приводу організації і принципів функціонування фондів соціального медичного страхування. У серпні цього року за ініціативи «Щотижневика АПТЕКА» відбувся “круглий стіл” з проблемних питань реформи системи охорони здоров’я та запровадження системи державного загальнообов’язкового медичного страхування в Україні, в якому взяли участь:
Юрій Поляченко, заступник міністра охорони здоров’я;
Юрій Павленко, головний консультант відділу соціальних проблем, кооперації та науково-експертного управління апарату Верховної Ради України;
Олександр Залєтов, генеральний директор Ліги страхових організацій України.
На якому етапі знаходиться розроблення проекту з медичного страхування?
Юрій Поляченко: Коли Верховна Рада прийняла закон у першому читанні, це була політична подія. За 10 років незалежності ми нарешті усвідомили необхідність медичного страхування. Потрібно зрозуміти, що це вже політична воля — і працівників охорони здоров’я, і пацієнтів.
Існуючий варіант проекту обов’язково буде доопрацьований з урахуванням усіх недоліків. Для цього створена робоча група, до складу якої увійшли працівники Міністерства охорони здоров’я, Міністерства фінансів, Міністерства економіки, помічники депутатів, фахівці аналітично-експертне управління Верховної Ради.
Чи проводились консультації щодо організації медичного страхування з західними фахівцями?
Юрій Поляченко: До розроблення проекту закону про медичне страхування залучались консультанти зі Світового банку, USAID. Проект, що був прийнятий у першому читанні, побудований на основі прототипу законопроекту, який запропонувало Міністерство охорони здоров’я і який знаходився на доопрацюванні протягом п’яти років. За основу прийнята класична система Бісмарка1 з урахуванням досвіду запровадження медичного страхування в Росії. Але розробники проекту вирішили відмовитись від копіювання занадто комерціалізованої російської моделі. До речі, росіяни також прийшли до необхідності утворення державного фонду і прийняли відповідну поправку до закону, по суті, переробивши його.
У Великобританії створена одна з найкращих моделей страхової медицини, в якій співвідношення надходження державних і страхових коштів до галузі становить 1:1,1; в Росії — 1:5; яким буде цей показник в Україні і чи визначатиме він ефективність фінансування галузі?
Олександр Залєтов: На мою думку, ані британська система, ані російська не є повністю досконалими. Ринкові механізми здатні створити більш захищену від помилок систему. На мій погляд, для України більш прийнятною є соціально орієнтована німецька концепція медичного страхування.
Юрій Поляченко: Платникам страхових внесків за працюючих застрахованих осіб будуть виступати як роботодавці, так і самі наймані працівники, як це передбачено класичною системою соціального законодавства. Принциповою особливістю загальнообов’язкового державного медичного страхування є погодження державних гарантій щодо надання медичної допомоги з наявними фінансовими ресурсами. Разом з тим, на першому етапі запровадження медичного страхування основний тягар щодо сплати страхових внесків доцільно було б покласти на роботодавців.
Проектом закону про соціальне медичне страхування планується поетапне збільшення відрахувань до Державного фонду медичного страхування від 2,2% страхового внеску з фонду заробітної плати на першому етапі до 3,4% на третьому етапі у вигляді перерозподілу податків.
Поясніть, будь ласка, в чому полягає поетапне введення медичного страхування?
Юрій Поляченко: Фінансове становище держави, яке я не став би розцінювати кризовим, вимагає поетапного, обережного введення медичного страхування, щоб не зламати систему медичної допомоги в цілому. Неможливо водночас розпочати страхування усіх категорій населення, тому потрібно починати з працюючого населення. В першу чергу необхідно відпрацювати підзаконні акти — постанови, накази, розпорядження, зміни до деяких чинних законів України, які дозволять «запустити» механізм дії закону. Одним із важливих кроків є створення накопичувального фонду.
Чи може розмір надходжень до медичної галузі, передбачений проектом державного соціального медичного страхування, забезпечити адекватне її фінансування?
Юрій Павленко: Залежно від того, що вважати адекватним фінансуванням. Будемо реалістами, медична галузь України не відповідає світовим стандартам ні за технологічною структурою, ні за стандартами лікування. Щоб досягти рівня світових стандартів, потрібні значні кошти. Інша річ, чи варто витрачати такі гроші? На мій погляд, слід керуватися здоровим глуздом. Наприклад, в Японії з розрахунку на душу населення видатки на медицину в шість разів менші, ніж у США, проте показники здоров’я вважаються чи не найкращими в світі.
Не секрет, що різні регіони України мають різну фінансову спроможність. Чи буде відбуватись певний перерозподіл коштів у мережі філій державних фондів соціального медичного страхування на зразок дотації?
Юрій Поляченко: Насправді, регіони з різною господарською структурою — промислові, сільськогосподарські — мають різну фінансову спроможність. Для перерозподілу коштів планується створювати накопичувальні фонди. Таким чином, крім «вертикального» руху коштів, передбачений і «горизонтальний». А оскільки саме у мережі регіональних фондів відбуватиметься «горизонтальний» рух, то вони мусять відпрацьовувати це питання на регіональному рівні.
Чи закладені у проекті соціального медичного страхування стимули для підвищення ефективності використання наявних ресурсів, що вбачається дуже важливим у сучасних економічних умовах?
Олександр Залєтов: Згідно рішення науково-практичної конференції “Про проведення експерименту щодо впровадження обов’язкового соціального медичного страхування в місті Києві та Київській області” від 13 березня цього року Ліга страхових організацій України стоїть на позиціях неприйняття запропонованої моделі медичного страхування, бо вона здатна дискредитувати усі позитивні надбання системи добровільного медичного страхування. Правовий механізм здійснення загальнообов’язкового медичного страхування, який пропонується, через потенційно низьку ефективність державного управління здатний викликати соціальне напруження в суспільстві.