Методичні аспекти впровадження екологічного страхування в Україні

Дослідження сукупної динаміки становлення вітчизняного страхового ринку висвітили стійку тенденцію до зростання сукупних показників діяльності страховиків та поліпшення якісних характеристик страхового поля, що спостерігається в Україні з 1996 року /9, 12/. Одним з чинників, який сприяє розширенню поля діяльності є пошук нових напрямків і об’єктів страхування. До подібних напрямків можна віднести і впровадження екологічного страхування.

Сучасний етап втілення в життя екологічного страхування, за багатьма ознаками, можна назвати початковим. Про це свідчать показники зборів страхових премій за екологічними ризиками, реальна участь страхових компаній України у відшкодуванні збитків, що виникають внаслідок екологічних катастроф. Існує суттєва неузгодженість у визначенні поняття екологічного ризику та об’єкту екологічного страхування. Об’єктивні потреби в забезпеченні страхового захисту не узгоджені з діючими нормами оподаткування. Вимагає подальшого вивчення і вдосконалення питання співвідношення обов’язкового та добровільного страхування.

Подібний стан спостерігається практично у всіх пострадянських країнах, зокрема в Росії, де до цьго часу відбувається пошук оптимальної структури досліджуваного об’єкту /6/.

Ймовірно, що необхідно повернутися до визначення терміну екологічного ризику через аналіз його практичного змісту. Методологічно доцільно відмежувати дані ризики від інших видів ризиків, зокрема – ризиків стихійних явищ. Важливо врахувати й ту обставину, щор цілий ряд вітчизняних науковців розглядає екологічні проблеми як проблеми взаємодії суспільства і природи, що витікають з впливу людини на навколишнє середовище /2, 3, 5, 6/. Тому, екологічне страхування повинно бути спрямоване на покриття усіх можливих збитків, що виникають у результаті негативного впливу опосередкованої природи на соціум.

На відміну від Росії, де більшість фахівців схильна сприймати екологічне страхування як страхування відповідальності /4, 7, 8, 10, 11/, в Україні спостерігається дещо інша ситуація. При тому, що досліджуваний вид страхування розглядається в першу чергу як страхування відповідальності, існують і інші підходи. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 122 від 07.02.2001 р. передбачене впровадження майнового страхування стосовно екологічних ризиків та відповідного особистого страхування громадян /1 /. Подібна постановка питання є практичним відображенням ступеню осмислення проблеми з боку вітчизняних фахців, яке грунтується на оцінці реальних видатків бюджетів усіх рівнів та аналізі ефективності подолання реальних наслідків надзвичайних ситуацій техногенного характеру. Зважене просування такого підходу на практиці дозволить значно зменшити ризик критичних витрат за рахунок бюджетних коштів і стане додатковим дисциплінуючим фактором для осіб, що можуть виступати об’єктом регресних позовів для страхових компаній.

Виходячи з наведеного вище можна класифікувати екологічне страхування наступним чином:

Страхування відповідальності:

обов’язкове – здійснюється суб’єктами господарювання, що офіційно віднесені до преліку об’єктів підвищеної небезпеки;

добровільне – суб’єктами господарювання та громадянами, що внаслідок своєї діяльності можуть ненавмисно спричинити шкоду навколишньому середовищу.

Майнове страхування:

добровільне – власниками майна, яке може бути знищене або пошкоджене внаслідок екологічної катастрофи чи іншої аналогічної події, що сталася з причини негативного впливу людини на довкілля.

Особисте страхування:

обов’язкове – суб’єктами господарювання, що офіційно віднесені до переліку об’єктів підвищеної небезпеки та транспортними підприємствами, що забезпечують перевезення небезпечних вантажів, стосовно власного персоналу;
добровільне – громадянами та суб’єктами господарювання стосовно власного персоналу.

Існує об’єктивна зацікавленість держави в широкому заохоченні потенційних страхувальників до укладання договорів з екологічного страхування. Однією з форм такого заохочення могло б стати безумовне віднесення всіх платежів за подібними договорами добровільного страхування на собівартість.

Література:

1. Постанова Кабінету Міністрів України “Про комплексні заходи, спрямовані на ефективну реалізацію державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання та оперативного реагування на них, на період до 2005 року” від 7 лютого 2001 р., № 122.

2. Базілевич О.О., Теліцький С.М., Станкевич О.О. Концепція і методичні основи дослідження еколого-географічної ситуації на прикладі Сумської області // Матеріали Сумської обласної науково-практичної конференції “Проблемы исследования рационального использования природных ресурсов Сумщины и их изучение в школе”. – Сумы – 1990. – ч.2. – С.101-107.

3. Базілевич О.О., Теліцький С.М. Сучасний етап взаємодії суспільства і природи та розвиток географічної науки // Економічна та соціальна географія.- Вип. 44. – 1992. – С.119-124.

4. Закон города Москвы «О защите населения и территорий города от чрезвычайных ситуаций природного и техногенного характера» от 5 ноября 1997 г., № 46.

5. Крейденков Г.П. Экология и повышение эффективности использования природных ресурсов // Проблемы экологического воспитания населения Сумщины в свете решений ХIХ партийной конференции. – Сумы – 1989. – С. 27-28.
6. Молочко А.Н. Об интерпретации научных взглядов на окружающую среду при изучении взаимодействия общества и природы // Развитие общества: взгляд на окружающую среду. – К. – 1989. – С. 32-35.

7. Распоряжение Префекта Западного административного округа Москвы «Об утверждении «Программы Западного административного округа Москвы по страхованию гражданской ответственности потенциально опасных объектов» от 17 июля 1997 г., № 389-РП.

8. Семёнов М. Экологическое страхование в Российской Федерации // Страховое дело. – 2001. - № 3. – С.37-42.

9. Страхування: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. С.С. Осадець, д-р екон. наук, проф. – К.: КНЕУ, 1998. – 528 с.

10. Федеральный Закон Российской Федерации «О безопасности гидротехнических сооружений» от 23 июня 1997 г., № 117-ФЗ.

11. Федеральный Закон Российской Федерации «О промышленной безопасности опасных производственных объектов» от 20 июня 1997 г., № 116-ФЗ.
12. Шелехов К.В.,Бигдаш В.Д. Страхование: Уч. Пособие. – К.: МАУП, 1998.– 424с.