Декларації про операції з перестрахування як один з елементів нагляду за страховою (перестраховою) діяльністю в Україні

Однією з особливостей діяльності страхових компаній, що здійснюють авіаційне страхування, є перестрахування. Це пов'язано, перш за все, з розмірами страхової відповідальності, яку страхові компанії не можуть (теоретично та по законодавству) приймати на своє власне утримання.

Для розподілу страхової відповідальності по великих ризиках та диверсифікації своїх страхових портфелів (за видами страхування, географії тощо) страхові компанії широко використовують перестрахування. Як зазначено у ст. 2 Положення про порядок здійснення операцій з перестрахування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 1996 р. № 1290 (далі - Положення), операції з перестрахування є необхідною умовою для забезпечення платоспроможності страховиків та надійності, безпечності і диверсифікованості розміщення страхових резервів страховика у разі, коли:

- страховик бере на себе страхові зобов'язання в обсягах, що можуть перевищувати можливості їх виконання за рахунок власних активів;
- страхова сума за окремим об'єктом і видом страхування перевищує 10% суми сплаченого страхового фонду та створених страхових резервів на останню звітну дату;
- перестрахування є передумовою здійснення інших видів діяльності (міжнародні перевезення, експлуатація об'єктів підвищеного ризику, великомасштабні інвестування тощо).

З іншого боку ст.4 Положення встановлює певні обмеження на операції з перестрахування, а саме: укладення страховиками договорів перестрахування за межами України з перестраховиками-нерезидентами дозволяється тільки у разі, коли:
- законодавством країни, в якій зареєстрований перестраховик-нерезидент, передбачений державний нагляд за страховою (перестрахувальною) діяльністю;
- перестраховик-нерезидент має безперервний досвід роботи у страхуванні (перестрахуванні) не менше ніж три роки;
- перестраховик-нерезидент не порушував страхове законодавство країни, його місцезнаходження, і до нього не застосовувалися відповідні заходи з цього приводу протягом останніх двох років.

Одним з елементів контролю за страховою (перестраховою) діяльністю в Україні є подання перестрахувальником до Уповноваженого органу декларації про операції з перестрахування. Так ст. 12 Закону України "Про страхування" (далі - Закон) встановлює, що перестрахувальник повинен подати до Уповноваженого органу декларацію за звітний період за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України, якщо обсяги страхових платежів, що передаються в перестрахування нерезидентам, перевищують 50% їх загального розміру, отриманого з початку календарного року. У Законі мова йде про обов'язковість подання декларації, а порядок складання та подання такої декларації встановлюється наказом Міністерства фінансів України від 25.07.02 р. № 582 (далі - Наказ). Декларація страховика про операції з перестрахування складається з двох розділів:
Розділ 1. Загальні показники діяльності страховиків із страхування та перестрахування. Заповнення цього розділу не створює ніяких складностей, адже майже всі дані для цього розділу можна взяти зі звіту про доходи та витрати страховика.

Розділ 2. Основні відомості про операції перестрахування. В цьому розділі особливу увагу слід приділити заповненню п.1 Загальні відомості про перестраховиків-нерезедентів. Особливо це стосується тих страхових компаній, у портфелі яких великі ризики (авіаційні, морські та інші) складають значну питому вагу і, відповідно, обсяги страхових платежів, що передаються в перестрахування нерезидентам, значно перевищують 50%, а подекуди досягають 90-99%. Основними проблеми з якими стикаються страхові компанії під час складання декларації є:

- складності з отриманням від перестраховиків-нерезидентів легалізованих документів;
- проблеми з визначенням відповідальності кожного перестраховика-нерезидента у випадку частої зміни ліміту відповідальності.

У зв’язку з цим, розглянемо ці проблеми більш детально.

1. Дуже громіздкі розрахунки при визначенні обсягу частки страхової відповідальності, що перестраховується у перестраховиків-нерезидентів, та частки страхових платежів, що сплачуються перестраховикам-нерезидентам. Це пов'язано з тим, що:

а) майже завжди страхові суми або ліміти відповідальності по великих ризиках фіксуються в іноземній валюті (найчастіше у доларах США, що пов'язано з вимогами міжнародних конвенцій), а Наказ вимагає, щоб всі грошові показники наводились у гривнях;

б) для розміщення великого ризику залучається велика кількість перестраховиків-нерезидентів (як правило, у авіаційних ризиках більше 20, що пояснюється специфікою перестрахування великих ризиків та бажанням перестраховиків позбутися акумуляції ризику);

в) відповідальність перестраховиків-нерезидентів визначається, зазвичай, у відсотках з двома десятковими знаками. Якщо, наприклад, є 20 ризиків, по кожному з яких є у середньому 25 перестраховиків-нерезидентів, а ліміт відповідальності по кожному ризику у середньому складає $50 млн., загальний обсяг відповідальності, що перестраховується складає 99,99%, а відповідальність кожного перестраховика складає певний процент від цих 99,99 відсотків, то перестрахувальнику необхідно проводити дуже громіздкі розрахунки, в яких немає ніякої потреби. Якщо виникне така потреба, то контролюючі органи можуть взяти будь-який ковер-нот та визначити утримання того чи іншого перестраховика. Але навіщо це робити по всіх ковер-нотах для всіх перестраховиків? Практика показує, що найчастіше авіаційні ризики ($500 - 750 млн.) розміщуються у більш як 100 перестраховиків-нерезидентів.

2. Складності з отриманням від перестраховиків-нерезидентів документів на право провадження ними страхової (перестрахової) діяльності. Зазвичай, великі ризики розміщуються на міжнародному страховому ринку через брокерів, і брокер сам вирішує як розподілити відповідальність між перестраховиками, керуючись при цьому кон'юнктурою ринку, рейтингом перестраховиків, своїми внутрішніми правилами та стандартами (security sheet), а не вказівками перестрахувальника. Ці стандарти направлені, в основному, на забезпечення надійності перестрахування, і у деталях визначають у кого брокер може розміщувати ризики, а в кого – ні. Цікава інформація про кореляцію між обсягом отриманих премій та кількістю відмов у виплаті страхового відшкодування наведена на мал.1. Основний висновок – за надійність треба платити!

Беручи до уваги практику перестрахування великих ризиків можна підсумувати, що перестрахувальник кожен